філософія серця - 7

Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 86-88.

Ці зауваження, найближче тлумачення яких завело б нас надто далеко, доводять, що найвірогідніші факти фізіології, якими підтверджується щільний зв'язок свідомого життя душі з діяльністю головного мозку, не перебувають у необхідному протиріччі з біблійним ученням про серце як справжнє осереддя душевного життя. Може бути, що душа як основа відомих нам свідомих психічних явищ, має своїм щонайглибшим органом серце, хоча її свідоме життя виявляє себе за умови діяльності головного мозку.

На цьому пункті ми могли б полишити спеціальну галузь фізіології й перейти безпосередньо душевного життя, які кожний може звіряти власним внутрішнім самопоглядом. Проте нам видається, що сама фізіологія репрезентує факти, що є посередниками між явищами, які відомі нам із зовнішнього досвіду або вивчення нашого тіла, та явищами, які становлять зміст досвіду внутрішнього. Нині фізіологія знає, що серце не є простий м'яз, не є нечутливий механізм, який лише опікується рухом крові в тілі за допомоги механічного на неї тиску. В серці поєднуються два найнадзвичайніших типи нервів, так звані симпатичні, які "опікуються всіма рослинними функціями людського організму, хімічним перетворенням матеріалів, живленням та оновленням тіла, утворенням його складників, нарешті, доцільним узгодженням між величиною та формою його окремих рухів", і нерви, які слугують необхідними органами відчуття або уявлення і волі. Хоча фізіологи зізнаються, що їхні дослідження про склад, будову й функції серця далеко ще не завершені, проте викладене попередньо вможливлює припущення, що в серці, яке є колодязь крові, обидві нервові системи - це справжнє тіло істот, котрі мають душу, - збігаються й навзаєм проймають одна одну в такій єдності та взаємодії, якої, можливо, не репрезентує жодний інший орган людського тіла. Хто не сподівається пояснити всі явища людського тілесного життя із сліпого й мертвого механізму, для того, принаймні, буде тепер зрозуміло, яким чином у біблійних поглядах серце розглядається як породжувач або осереддя всіх сил людського тіла. Чи не можемо ми сказати, не суперечачи фактам фізіології, що в серці всі найзначніші системи людського організму мають свого представника, який із цього осереддя піклується про їхнє збереження та життя? Але принаймні звідси робиться ясним, чому загальне почуття душі або почуття, яке ми маємо про наше власне духовно-тілесне буття, дає помічати себе в серці, так, що найнепримітніші зміни у цьому почутті супроводжуються змінами у калатанні серця. А це загальне почуття душі, як нам видається, є одне з найважливіших явищ для тлумачення біблійного вчення про серце як осереддя душевного життя. Стани й настрої душі далеко ще не визначаються в усій своїй повноті діяльністю тих п'яти органів чуттів, які проводять отримане ними ззовні враження до головного мозку. Якщо нашому тілові бракує потрібних матеріалів для харчування, або якщо які-які-небудь частини його виведені з нормального свого стану й відношення до інших частин, то ці механічні зміни у тілі відчуваються душею як голод і хвороба. Ці відчуття, як і всі ті стани й настрої душі, якими зумовлюється так звана схильність душі, мають свою основу в загальному почутті, для якого "все тіло, кожна частина його повинна слугувати більшою чи меншою мірою органом". У цьому загальному почутті "містяться первинно, перш будь-якого зовнішнього погляду, нероздільними, всі інші видозміни почуттів; тому його розглядають як коріння решти почуттів". Між тим настрої та схильності душі, що визначаються її загальним почуттям, слугують останній щонайглибшою підставою наших думок, бажань і справ: "як невизначувані, ледве всвідомлювані перші засновки, вони взасадничують усі наші погляди у житті, як і всі наміри й учинки". Ці самі істини відкриває нам біблійне вчення про серце як місце народження думок, бажань, слів і діл людини.