філософія серця - 2

Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 75-77.

Позаяк слово є явлення або вираження думки, то й воно виходить з серця: і з серця свойого слова подадуть (Йов. 8, 10); бо чим серце наповнене, те говорять уста (Мт. 12, 34). Й позаяк мислення є розмова душі з собою, то той, хто мислить, веде цю бесіду в серці своєму: говорив я був з серцем своїм (Екл. 1, 16); сказав був я в серці своєму (Екл. 2, 1); той злий раб скаже у серці своїм (Мт. 24, 48).

Серце є осереддя багатоманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей. Серцеві притаманні всі ступені радощів, од радости серця свого (Іс. 65, 14) до того, що моє серце та тіло моє линуть до Бога Живого (Пс. 83, 3), поживу приймають із радістю та в сердечній простоті (Дії. 2, 46); всі ступені скорбот, від сумного настрою, коли серце засмучене (Пр. 25, 20), до щонайглибшого горя, коли людина кричатиме від сердечного болю (Іс. 65, 14) й коли вона відчуває, що від цього тремтить її серце і зрушилось з місця свого (Йов. 37, 1); всі ступені ворожості, від ревнощів і гіркої заздрості (Пр. 23, 17; Як. 3, 14) до гніву у серцях своїх, коли люди скреготали зубами на нього (Дії. 7, 54) й коли серце розпалиться помстою (5 М. 19, 6); всі ступені незадоволення, від неспокою, коли туга на серці людини чавить її (Пр. 12, 25), до відчаю, коли серце приходить у розпач (Екл. 2, 20); нарешті, всі види страху від побожного тремтіння (Єр. 32, 40) до божевілля, сліпоти й тупоумства (5 М. 28, 28), до того, що омліває мій дух у мені, кам'яніє в нутрі моїм серце (Пс. 143, 4). Серце мліє і тріпоче від тоски (Єг. 5, 1; Єр. 4, 19); за різницею у стражданнях воно робиться немов віск (Пс. 22, 15) або висохлим (Пс. 102, 5), розпалюється і в нутрі моїм коле (Пс. 39, 4; Пс. 73, 21), робиться зламаносердим або розривається (Єр. 23, 9; Пс. 147, 3). У тузі людина робиться лякливою та м'якосердою (5 М. 20, 8). Від жалю серце перевертається (Ос. 11, 8). Благодійне Слово Боже діє на серце, як огонь той палаючий (Єр. 20, 9); серце палає й горить, коли на нього падає промінь божественного Слова (Лк. 24, 32).

Нарешті, серце є осереддя моральнісного життя людини. У серці поєднуються всі моральнісні стани людини, від щонайвищої таємничої любові до Бога, яка волає: Бог - скеля серця мого й моя доля навіки (Пс. 73, 26), до тієї зарозумілості, яка, обожнюючи себе, ставить своє серце нарівні з Серцем Божим і каже: я - бог! (Єз. 28, 2). З огляду на різні моральні недуги, серце робиться запаморочливим (Рим. 1, 21), затужавілим (Іс. 6, 10), твердим (Іс. 63, 17), камінним (Єз. 11, 19), нелюдським, звіриним (Дан. 4, 13). Є серце люте (Єр. 16, 12), серце суєтне (Пс. 5, 10), серце нерозумне (Рим. 1, 21). Серце є вихідне місце всього доброго та злого у словах, думках і вчинках людини, є добрий чи злий скарб людини: добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе (Лк. 6, 45). Серце є таблиця, на якій написаний природний моральнісний закон; тому погани виявляють діло Закону, написане в серцях своїх (Рим. 2, 15). На цій самій таблиці пишеться й закон благодійний: "Слухай же ти, Мій народе, - волає Господь, - бо буду ось Я говорити Ізраїлеві, і буду свідчити на тебе: Бог, Бог твій Я" (Пс. 50, 7), і на їхньому серці його напишу (закон благодійний) (Єр. 31, 33). тому Слово Боже посіяне в серці (Мт. 13, 19); сумління має своє опертя в серці (Євр. 10, 23); Христос через віру замешкав у наших серцях (Ес. 3, 17); також назнаменував нас, і в наші серця дав завдаток Духа (2 Кор. 1, 22). І не хай мир Божий панує у ваших серцях (Кол. 3, 15); бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам (Рим. 5, 5). Благодійне світло Бога у серцях наших засяяло (2 Кор. 4, 6). Проте з іншого боку грішникові диявол укинув у серце лихі наміри (Ів. 13, 2), сатана його серце наповним лихими задумами (Дії. 5, 3). До неуважних слухачів Слова Божого зараз приходить сатана, і забирає Слово, посіяне в серцях їх (Мр. 4, 15).