філософія серця - 6

Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 84-86.

Ці однобічні теорії, які ми тут ледь-ледь заторкуємо, стають зрозумілими з тези, що сутність душі є мислення й ніщо більш; тому вони є для нас побічним спростуванням самої цієї тези, яка їх узасадничує. Мислення не вичерпує всієї повноти духовного людського життя так само, як досконалість мислення ще не позначає всіх досконалостей людського духу*. Хто стверджує, що "мислення є ціла людина", й сподівається пояснити всю багатоманітність душевних явищ із мислення, той вгараздіє не більше, ніж фізіолог, котрий почав би роз'яснювати явища слуху - звуки, тони й слова - з явищ зору, якими є протяжність, фігура, колір та ін. Відповідно до цього ми можемо вже припустити, що діяльність людського духу має своїм безпосереднім органом у тілі не саму лише голову або головний мозок з нервами, що до нього йдуть, але простирається значно далі й глибше всередину тілесного організму. Як єство душі, так і її зв'язок з тілом мають бути значно багатші й різноманітніші, ніж звичайно гадають. Ця - ясна річ, загальна й ще не визначена - думка про різнобічний а не однобічний зв'язок душі з тілом міститься у біблійному вченні про серце як безпосередній і щонайближчий орган душевних діяльностей і станів. Тілесним органом душі може бути ніщо інше як людське тіло. Тому, позаяк серце поєднує в собі всі сили цього тіла, воно ж і є щонайглибшим органом життя душевного. Тіло є доцільний орган душі не завдяки одній своїй частині, а завдяки цілому своєму складу та устрою.

Ми сказали вище, що фізіологічні факти, якими доводять, що головний мозок є місце душевних дій, не підлягають сумнівові. Одна з найвірогідніших істин фізіології є та, що свідома діяльність душі має свій безпосередній орган у головному мозку. Так, після тривалого й напруженого міркування ми відчуваємо у голові важкість і біль, і навпаки, важкість і біль в голові роблять людину нездатною до мислення. Сильний удар по голові нерідко спричиняє втрату пам'яті або якої-якої-небудь низки уявлень. Коли зоровий нерв роз'єднується з головним мозком, то, попри відображення оком у своєму дзеркалі предметів, відчуття, бачення й уявлення цих предметів або їх усвідомлення здійснитися не може. Таке саме треба сказати й про всі інші органи чуттів, на підставі точних фізіологічних дослідів. Хоч би як ці органи були збуджені зовнішніми предметами, всі ці збудження не перетворюються душею на відчуття та уявлення, якщо вони не сягають головного мозку. Проте з оцих безперечних дослідів з фізіології випливає дуже небагато для психологічного вчення про перебування душі в тілі. Ми лише можемо сказати: діяльність або, точніше, рух головного мозку є необхідна умова для того, щоби душа мала змогу породжувати відчуття та уявлення про світ. Або, щоби рух, звідомлений якому-небудь органові, став душевним відчуттям та уявленням, він має поширитися до головного мозку. Якщо ж звідси далі роблять висновок, що душа єством своїм має перебувати у головному мозку, то таке припущення взасадничує стороннє спостереження, взяте з чуттєвого світу. У цьому світі, де два члени взаємодії, які тільки підлягають нашому спостереженню, однаково чуттєві, рух переходить від одного з-поміж них до іншого за допомоги тиску або поштовху; тіло, що врухомлює, має здійснити тиск або поштовх на просторовий бік тіла, що врухомлюється яке з цього приводу розвиває у собі ті чи ті види руху. Але цей тиск, цей поштовх неможливі у взаємодії між душею й тілом, де один член є непросторове єство душі. Душа не має просторового боку, на який вона могла б приймати поштовхи від просторових рухів головного мозку. Тому, хоча умова діяльність головного мозку є необхідна умова для того, щоби душа мала змогу породжувати відчуття та уявлення, проте ми не бачимо необхідності, завдяки якій душа мусила б для цієї мети перебувати в головному мозку як своєму місці. Зв'язок між рухом певної частини головного мозку та уявленням, яке з цього приводу утворює душа, є не механічний зв'язок тисків і поштовхів, які безперечно передбачили б просторову сумісність пов'язаних членів, але зв'язок доцільний, ідеальний, духовний: душа зазнає вражень не від просторових рухів мозкової маси, а від доцільної діяльності, яка, вочевидь, не потребує просторової сумісності діючих один на одного членів.