Find out more about endangered species

понеділок, 18 квітня 2011 р.

філософія серця - 13


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 99-101.

Практичні застосування, які можна зробити з попередніх зауваг, є настільки безпосередніми, що ми можемо обмежитися у цьому разі короткими вказівками.

1. Якщо серце є таке осереддя духовного життя людини, з якого виникають прагнення, бажання й помисли безпосередньо, або по той бік, який не випливає з математичною точністю із зовнішніх діючих причин, то найправильніша теорія душевних явищ не може визначити особливості й відмінності, з якими вони виявляються у цій окремій душі за певних обставин. Як ми вже сказали, людина не є такий екземпляр роду, в якому лише повторювався б загальний зміст інших екземплярів. Вона, й щодо цього вона єдина у відомому нам світі, є особа, або, як кажуть, індивідуум. Такою особливою істотою, яка не зникає у роді, знає себе людина у безпосередній свідомості, яка тому відкриває їй не душу взагалі, не будь-яку душу, а цю особливу, з особливими настроями, прагненнями й помислами; загальна ж теорія душевного життя утворюється, як і будь-яка теорія, за допомоги порівнянь, узагальнень і абстрагування від окремих дослідів. Звідси ми можемо зробити висновок, що, нехай навіть в історії природи все буде підпорядковане строгому механізмовіякий не дозволяє будь що вилучити, - в історії людства можливі факти, події й явища, які будуть свідчити про себе своїм простим існуванням і можливості яких не можна ні припускати, ні заперечувати на підставі загальних законів, відомих нам із науки про душу. Коли наука з'ясує собі справжнє значення й межі цього становища, тоді, можливо, вона зуміє правильно поставитися до божественного одкровення. Досі вона міркувала майже таким чином. Відома історична подія, судячи із сильних свідчень, мала б бути визнана дійсною, але явлення її суперечитьзагальним законам, за якими пояснюємо ми душевне життя будь-якої людини; отже, немає підстав приймати її за дійсність. Ми протиставляємо цьому міркуванню таку послідовність думок. У серці людини міститься джерело для таких явищ, які виявляють себе в особливостях, що не випливають із жодного загального поняття або закону. За загальними законами душевного життя ми можемо обговорювати лише щоденні, звичайні, зумовлені звичним плином речей, явища людського духу, позаяк ці законизняті або відсторонені від оцих однакових або одноманітних явищ. Тому та, де ми зустрічаємо явища, які виходять за межі цього звичайного шерегу, ми повинні дослідити передовсім їхню просту дійсність, не затуляючи її загальними законами, позаякще ніхто не довів, щоби душа підпорядковувалася цим загальним законам з механічною необхідністю, як мертва й недіяльна маса. Причому, якщо не можна припустити, щоби тут, як у галузі фізики, дії та протидії були однаковими, то з іншого боку надзвичайні події, як доводять досліди, завжди відбувалися серед якихось особливих обставин. З нашої точки зору весь позосталий світ уявляється нам, як річка, ширину й глибину якої легко виміряти за загальними правилами; але, пливучи цією річкою проти течії, ви, можливо, несподівано зустрічаєте таку водоверть, такий швидкий і заплутаний рух хвиль, які то розкидаються вшир, то спрямовуються вглиб, що загальні правила вимірювання можуть бути застосовані тут вельми неточно. Можливо, така аналогія керувала думкою того великого психолога, котрий сказав: "джерело природи у серці людини"; тому що й справді ми тут перебуваємо у витоків, напрям яких вшир і вглиб невідомий для нас: явища можуть бути помічені лише після того, як вони винили, а з якої певної глибини, в якому напрямі й послідовності, та в яких особливих видозмінах виникнуть вони, цього не можна визначити за жодними загальними законами.

неділю, 13 березня 2011 р.

філософія серця - 12


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 97-99.

Попередні пояснення, здається, дають нам зрозуміти, що відмінність між психологічними та біблійними поглядами ні сутність людської душі звідна до загальної й простої відмінності між поясненням явищ із підстав фізичних і підстав моральнісних. При дослідженні явищ душевного життя наука, відповідно до своєї загальної методи, запитує: згідно з якими загальними умовами й законами відбуваються ці явища? І щойно вже знайдені шукані загальні умови й закони душевних явищ, наука про душу може так само легко обчислювати й визначати їхнє майбутнє виникнення та утворення, як астрономія обчислює й визначає майбутні рухи й розміщення світил небесних. Проте ця плідна метода науки, як очевидно, застосовна лише до вторинних і похідних явищ душевного життя. Кожна проста основа явищ, в якій ще не виступили визначені напрями й форми, в якій ще не окреслилися певні пункти, неприступна аналізові науки, позаяк цей аналіз завжди передбачає складність і багатоманітність явища, він потребує опорних пунктів пояснення, яких бракує кожній простій основі явищ. Якщо це справедливо взагалі, то тим паче треба погодитися, що в людській душі є щось первинне й просте, є захована людина серця, є глибиновість серця, якого майбутні рухи не можуть бути обчислені згідно з загальними й необхідними умовами й законами душевного життя. Для цього найособливішого боку людського духу наука не може знайти загальних і назавжди визначених форм, які були б прив'язані до тієї чи тієї пари нервів і виникали б з необхідністю з приводу їхніх рухів.

Коли містицизм намагався вказати форми, які цілковито відповідали б духовному змістові людського серця, то він міг тільки заперечувати всі доступні для нас форми й вираження як конечного світу, так і конечного духу. Йому видавалося, що не лише нижні духовні здібності не відповідають повноті й вартості сердечного життя, але й сам розум, позаяк він мислить в окремих формах, позаяк він породжує одну думку за іншої в часі, є слабке, приблизне й, отже, помилкове вираження цього життя. У таких припущеностях містик міг лише поринати в темне почуття єдності й безконечності - ту глибиновість серця, де зрештою згасає будь-яке світло свідомості. Це хворобливе явлення містицизму, - який хоче обминути всі конечні умови нашого духовного розвитку, який хоче сягнути останньої мети одразу і безпосередньо, не досягаючи її многотрудним і поступовим удосконаленням у часі, - є, у кожному разі, дуже примітивний факт для пояснення душевного життя людини. Його взасадничує істинне переконання, що повнота духовного життя, яку відчуваємо в серці, не вичерпується тими душевними формами, які утворюються за умов цього конечного світу, або що наш розвиток не може бути обмежений тими певними явищами духу, які виникають за тимчасових умов. Замість того, щоби вірувати й сподіватися і відповідно до цього підвизатися у тимчасовому світі, містик ставиться вороже й негативно до сучасного, Богом установленого ладу нашого тимчасового виховання. Проте ми гадаємо, що протилежну крайність утворюють ті психологічні погляди, які сподіваються перелічити й визначити всі явища душевного життя як конечні й раз і назавжди визначені його форми, так що ні в них, ні під ними не можна вже знайти життя своєрідного, простого, безпосереднього, яке б торувалося несподівано й нерозраховано. Нам видається, що такі погляди, які хотіли б кожну окрему діяльність душі прив'язати до окремого нерва, як до її умови, можуть дати нам образ духу як істоти, призначеної лише для тимчасового й конечного життя. Якщо ці погляди взагалі не можуть указати в душі людини щонайглибших засад її особистості й зародків її майбутнього життя, то з іншого боку для них залишаться нерозгаданими багато які душевні явища, що про них свідчить досвід, якими є, приміром: знаменне значення слів, явища передчуття, стани прозріння, а надто різні таємничі форми релігійної свідомості в людині й людстві. Істину між зазначеними крайнощами містицизму й емпіризму ми маємо у біблійному вченні про серце як осереддя душевного життя людини. Серце породжує всі ті форми душевного життя, які підпорядковані загальним умовам і законам; отже, воно не може ставитися до них негативно, не може своїми безпосередніми пориваннями касувати їх. А проте серце не переносить раз і назавжди весь свій духовний зміст у ці душевні форми; в його глибиновості, неприступній аналізові, завжди лишається джерело нового життя, нових порухів і прагнень, які сягають поза межі конечних форм душі й роблять її придатною для вічності. Тому й за тимчасових, але особливих умов завжди лишається можливість для таких надзвичайних явищ у царині душевного життя, які сягають поза межі його звичайного способу діяння.

Паломницькі святині - Страдч

Уривок з книжки "Паломницькі святині" Ольги Жаровської:
Історія виникнення поселення Страдч пов'язується із появою печерного монастиря (кінець XI - перша половина XIII ст.), який спорудили у скелі серед лісу кілька зайшлих монахів з Києва або з Малої Азії. Тут, у тьмяному світлі серед темноти церковці, заплутаних і довгих кам'яних коридорів, келій та господарських приміщень, які є чи не єдиною збереженою пам'яткою на Західній Україні такого типу скельного монастиря до наших днів, вони провадили чернече життя, сповнене подвигів молитви, посту і впокорення.
Поруч із монастирем було поселення, яке користало із розкішних природних угідь – лісу зі звіриною, річки, багатої на рибу. Назвали те поселення Стрілиськами. За легендою ця назва пов'язана з пригодою двох княжих стрільців з недалекого Городка, які полюючи на рись, заблукали серед густого лісу на горі. Побачивши багатство цієї місцини, вони згодом на ній і оселилися, а на самій горі збудували невелику дерев'яну церкву Успення Пресвятої Богородиці.
Існує передання, що під час боїв з татарами, мешканці сусідніх поселень переховувалися у печерному монастирі. Хтось із тих, хто перебував у печері, нерозважливо вистрелив у татарина, який проїздив на коні, однак, стріла у нього не влучила, і розлючений татарин із частиною загону кинувся на пошуки стрільця. Так було викрито вхід до монастирської печери. З проханням не убивати людей вийшли монахи, та їх було жорстоко замордовано, а біля входу до печери татари розпалили велике вогнище, так що їдкий дим почав забирати все нові і нові життя... Після тієї страшної трагедії, як говорить передання, зійшла до Страдецьких печер Богородиця і плакала над невинно замордованими людьми. Коли трохи згодом було відновлено поселення на горі, то його стали називати Страдчем, від нової назви гори, де постраждало багато людей – Страдницької. З часом на певний період відновилося і життя у монастирі.
1795 року на місці колишньої дерев'яної церкви вимуровано нову церкву Успення Пресвятої Богородиці. Під час Першої світової війни храм був пошкоджений вибухами гранат, 1927 року його відбудували.
На початку XX ст. під час археологічних досліджень Страдецького монастиря, віднайдено численні поховання людей, їхні останки було урочисто перезахоронено в окремому місці неподалік від входу до печерного монастиря. У передсінку монастиря вимуровано церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. 1936 року парох отець М. Вояковський запровадив Хресну Дорогу на Страдецькій горі, якій папа Пій XI надав статус Єрусалимської.
У церкві знаходиться чудотворна Страдецька ікона Успення Пресвятої Богородиці й чудотворна ікона Богородиці «Нерушима Стіна».
Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 30 грн :)

четвер, 10 березня 2011 р.

Ваша мова любови

Уривок з книжки "П`ять мов любови для неодружених" Гері Чепмена:

Питальник про п’ять мов любови

Слова підтримки, якісний час, подарунки, вчинки служіння, фізичний доторк — які з них є вашою основною мовою любови? Можливо ви вже знаєте, а можливо — не маєте ані найменшої уяви, яка саме. “Питальник про п’ять мов любови” дозволить вам дізнатися напевне.

Питальник складається з тридцяти пар тверджень. Прочитайте кожну пару і виберіть одне з тверджень, яке краще підходить до ваших вподобань. Тоді в правій колонці обведіть відповідну літеру. У деяких випадках вам хотілося б вибрати обидва варіанти, але мусите спинитися на одному задля точности результатів.

У питальнику ви побачите такі слова як “близька людина” або “ті, кого ми любимо”. Коли ми думаємо про любов і мови любови, нам тут же спадають на думку романтичні стосунки. Проте ми виражаємо любов у різних контекстах і стосунках. Працюючи з питальником, думайте про важливу людину у вашому житті, з якою ви близькі: хлопець чи дівчина, добрий друг, батько чи мати, співробітник, тощо.

Заповнюйте питальник, коли не втомлені та не поспішаєте. Обравши свої варіанти, поверніться на початок і порахуйте, скільки разів ви обвели кожну літеру. Викладіть результати наприкінці питальника, а тоді прочитайте “Тлумачення і використання вашого рахунку”

1. (А) Мені подобається отримувати записки з похвалою
(Д) Мені подобається, коли мене обіймають

2. (Б) Я люблю бути на самоті з близькою людиною
(Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли отримую практичну допомогу

3. (В) Мені подобається отримувати подарунки
(Б) Я люблю зустрічатися з друзями і близькими

4. (Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли мені допомагають
(Д) Я відчуваю, що мене люблять, коли мене торкаються

5. (Д) Я відчуваю, що мене люблять, коли людина, яку я люблю чи якою захоплююсь, кладе мені руку на плече
(В) Я відчуваю, що мене люблять, коли отримую дарунок від людини, яку люблю чи якою захоплююсь

6. (Б) Я люблю подорожувати з коханою людиною чи друзями
(Д) Мені подобається триматися за руки з близькими людьми

7. (В) Видимі символи любови (дарунки) дуже важливі для мене
(А) Я відчуваю, що мене люблять, коли мене підтримують

8. (Д) Мені подобається сидіти поруч з людьми, які мені приємні
(А) Мені подобається, коли мені кажуть, що я приваблив(ий/а)

9. (Б) Мені подобається проводити час разом з друзями чи з коханою людиною
(В) Мені подобається отримувати маленькі подарунки від друзів чи коханої людини

10. (А) Слова, які свідчать, що мене приймають, важливі для мене
(Г) Я знаю, що він чи вона мене любить, коли допомагає мені

11. (Б) Я люблю бути з друзями та коханою людиною і роби щось разом
(А) Мені подобається, коли мені говорять гарні слова

12. (Г) Вчинки людини впливають на мене більше, ніж її слова
(Д) Обійми дозволяють мені відчути, що мене цінують

13. (А) Я ціную похвалу і намагаюся уникати критики
(В) Декілька маленьких подарунків важать для мене більше, ніж один великий

14. (Б) Я відчуваю близькість до людини, якщо ми розмовляємо або робимо щось разом
(Д) Я відчуваю більшу близькість до друзів і коханої людини, якщо вони мене часто торкаються

15. (А) Мені приємно, коли люди хвалять мене за досягнення
(Г) Я знаю, що мене люблять, коли задля мене роблять те, що самим не подобається

16. (Д) Я люблю, коли, проходячи повз, друзі чи близькі торкаються мене
(Б) Я люблю, коли люди вислуховують мене і щиро цікавляться моїми думками

17. (Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли друзі та близькі допомагають мені в роботі
(В) Мені справді дуже подобаються дарунки від друзів та близьких

18. (А) Мені подобається, коли хвалять мій зовнішній вигляд
(Б) Я відчуваю, що мене люблять, коли хтось витрачає на мене час, намагаючись зрозуміти мої почуття

19. (Д) Я почуваюся спокійно, коли мене торкається близька людина
(Г) Вчинки служіння дають мені відчуття, що мене люблять

20. (Г) Я ціную все те, що роблять для мене близькі люди
(В) Я люблю отримувати дарунки від близьких людей

21. (Б) Мені справді дуже приємно, коли хтось присвячує мені свою неподільну увагу
(Г) Мені справді подобається, коли хтось робить для мене послуги

22. (В) Я відчуваю, що мене люблять, коли хтось дарує мені на день народження подарунок
(А) Я відчуваю, що мене люблять, коли хтось на мій день народження говорить мені гарні слова

23. (В) Я знаю, що людина любить мене, коли вона дарує мені подарунок
(Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли мені допомагають у щоденних справах

24. (Б) Я ціную, коли хтось уважно мене слухає, не перебиваючи
(В) Я ціную, коли хтось пам’ятає про особливі дні, даруючи дарунки

25. (Г) Мені подобається усвідомлювати, що близькі люди намагаються допомогти мені у щоденних справах
(Б) Мені подобаються довгі подорожі з близькою людиною

26. (Д) Мені подобається цілувати тих, хто мені близький
(В) Подарунок без особливої нагоди завжди тішить мене

27. (А) Мені подобається, коли мені кажуть, що цінують мене
(Б) Мені подобається, коли людина, з якою ми розмовляємо, дивиться на мене

28. (В) Дарунки від друзів чи коханої людини завжди особливі
(Д) Я добре почуваюся, коли друг чи близька людина торкається мене

29. (Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли людина з радістю робить те, про що я її прошу
(А) Я відчуваю, що мене люблять, коли кажуть, як цінують мене

30. (Д) Я потребую, щоби мене торкалися щодень
(А) Я потребую слів підтримки щодень


РАЗОМ

А:___ Б:___ В:___ Г:___ Д:___

А. Слова підтримки Б. Якісний час В. Дарунки
Г. Вчинки служіння Д. Фізичний доторк

Тлумачення і використання вашого рахунку

Яка з мов любови отримала найбільшу кількість балів? Це ваша перша мова любови. Якщо кількість балів для двох мов є однакова, ви є “двомовними” і маєте дві мови любови. І якщо у вас є друга мова любови, або та, яка близька за балами до вашої першої мови любови, це означає, що для вас важливі обидва вираження любови. Найвища кількість балів для однієї мови — дванадцять.

Хоча ви набрали більше балів для однієї чи більше мов любови, намагайтеся не пропускати повз увагу инші мови, як неважливі. Ваші друзі чи близькі люди можуть виражати любов у цей спосіб, і вам буде корисно про це дізнатися. Так само, це піде на користь вашим друзям і близьким, якщо вони дізнаються про вашу мову любови і почнуть виражати свою прихильність до вас у спосіб, який ви сприйматимете за любов. Щоразу, як ви або вони говоритимуть мовою любови, одне одного, вт набиратимете емоційних балів. Звісно, ніхто не вестиме рахунку. Наслідок використання мови любови особи — це радше відчуття “ця особа розуміє мене і дбає про мене”. З часом ці почуття додаються до сильнішого почуття єднання.

Так само, як визначення і використання любовної мови людини зміцнює стосунки, якщо цього не робити, близька людина може відчувати, що ви її не любите. Коли люди виражають любов у спосіб, який не сприймається як любов, їхні зусилля, хоч і щирі, якоюсь мірою змарновані. Це може розчарувати як того, хто дарує любов, так і того, кому ця любов призначена. Ненавмисне ми могли говорити “іноземною” мовою любови в минулому до людини, яку ми любили. Розуміння концепції мов любови може допомогти вам навчитися ефективно виражати ваші почуття, щоб вони сприймалися і тлумачилися, як ви того бажаєте.

Якщо ви ще цього не зробили, попросіть близьких вам людей відповісти на запитання “Питальника про п’ять мов любови”. Тоді обговоріть ваше розуміння мов любови і використайте його для поліпшення ваших стосунків.


Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 25 грн :)

вівторок, 8 березня 2011 р.

Про добру тихомирну людину

Уривок з книжки "Наслідування Христа" Томи Кемпійського:



Друга книга, Глава 3
Про добру тихомирну людину

Спочатку заведи мир у себе, а тоді зможеш ще й інших заспокоювати.

Тихомирна людина більш помічна, ніж та, що дуже вчена.

Пристрасна людина навіть добру річ на зле оберне і при тому щось зле гадає.

Добра тихомирна людина обертає усе на добре.

Хто завів у себе святий спокій, той не підозрює нікого, а хто з будь-чого невдоволений, того постійно тривожать усякі підозри: такий ні сам не має спокою, ні іншим людям не дасть.

Він часто таке верзе, чого б не повинен казати, і тим легковажить, що найбільше треба було б йому зробити.

Він уважає на те, що інші люди мають робити, а не дбає про те, до чого він сам зобов'язаний.

Так подбай насамперед про себе; щойно тоді по справедливості можна буде тобі дбати і про ближнього.

Ти вмієш гарненько виправдати і прикрасити свої вчинки, а не хочеш прийняти вибачень інших людей.

Було б справедливіше, якщо б ти себе звинувачував, а свого брата виправдовував.

Якщо хочеш, аби тобі люди терпіли, то й ти також терпи їм.

Вважай, як далеко ще тобі до правдивої любови й покори, вона не вміє ані гніватися на когось, ані нарікати, хіба тільки на себе.

Невелика заслуга спілкуватися з добрими і лагідними людьми, бо це вже від природи всім миле. Кожна людина воліє мати спокій і більше любить таких, що однієї думки з нею.

Але прожити тихомирно з такими, які вперті, перекірливі, непорядні або наші противники - це велика благодать і вельми похвальне та мужнє діло.

Є такі люди, що в собі мають спокій і з іншими людьми також у спокої.

А є й такі людиська, які самі не мають спокою і в інших його забирають, прикрі вони для інших, але для себе все-таки прикріші.

І такі бувають, що самі спокійні, а ще й інших намагаються втихомирити.

А увесь наш спокій у цьому нужденному житті має грунтуватися радше на покірній терпеливості, ніж на вразливості та на прикрості.

Хто краще вміє терпіти, той більший матиме мир.

Такий себе переміг, він пан над світом, друг Христа і наслідник неба.

Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 20 грн :)

неділю, 6 березня 2011 р.

Декалог трапезної

Уривок з книжки Хліб і вода (Практичні поради на Піст) Антоніо Джентілі:



Перефразувавши відомий вислів, можемо створити таке гасло: "Скажи мені, як ти їси, і я скажу тобі, хто ти". Фактично "те, як ми їмо, набагато важливіше для нашого здоров'я, ніж те, що ми їмо". Не буде зайвим нагадати, що 97% того, чим ми є, становить те, що ми з'їдаємо (ми - результат процесу метаболізму їжі), а тому можна погодитися з твердженням філософа-матеріяліста Людвіга Феєрбаха (1804 - 1872), що людина є тим, що вона їсть. Однак слід додати, що людину формує також те, як вона їсть. А з цього випливає, що цілком правдивим є твердження, що найліпший такий піст, під час якого людина їсть (і фактично нормою є не стриманість, а регулярне споживання їжі), тобто найважливішие - це мудре харчування. Великі аскети твердять, що ліпшим від посту є щоденне "розсудливе і помірковане" харчування. Його головні правила викладемо в "Декалозі їдальні". Не слід забувати, що інстинкт харчування (не слабший, аніж інстинкт спарювання й розмножування) задіює найбільше зовнішніх і внутрішніх чуттів, над якими людина мусить панувати й працювати, роблячи їх якомога возвишенішими, як це характерно для всіх культур. Це також породило мудру практику використання під час трапез чуттів, які самі по собі не пов'язані з прийманням їжі, наприклад, ведучи розмову, слухаючи чи споглядаючи щось. Розмова чи мовчанка за столом не мають руйнувати настрою трапези, а можуть підтримувати його, натомість шкідливо, з огляду на рівень передач, під час споживання їжі дивитися телевізор.

А ось і Декалог:

1) Усвідомлювати кожен аспект того, що ми переживаємо, як також природу, приготування, смак харчів. Споживаючи їжу свідомо, побачимо, що кожна трапеза перетворюється на ритуал. Щоб легше досягти цього, можна принаймні раз на тиждень (наприклад, щоп'ятниці) посидіти за столом у повній тиші.

2) Стежити за собою під час прийому їжі: подобається нам їжа, чи ні; скільки набираємо; величину шматків; як споживаємо страви (спокійно, жадібно, з відразою, ненажерливо...). Їдальня - це тест: те, як ми їмо, свідчить про наш душевний стан, про те, як ставимося до речей, а також до самих себе й инших.

3) Приймати, а не пожирати їжу, ставлячись до харчів як до дару, даного нам для смачного й приємного споживання. Це сприяє ліпшому подрібненню їжі й, відповідно, допомагає уникнути переїдання.

4) Їсти, тримаючи їжу в роті й пережовуючи її доти, доки вона не втратить смаку, оскільки життєву субстанцію харчів вбирає піднебіння, й початковий етап травлення відбувається в роті.

5) Сприймати рідини як тверду їжу й перетворювати тверді харчі на рідини, тобто смакувати їх до кінця й ковтати без труднощів.

6) Їсти лише за столом і не споживати їжу поза визначеними годинами її прийому, за вийнятком фруктів, які можна їсти будь-коли.

7) Мало пити під час їди (орієнтовно не менш ніж за годину до трапези й через годину після неї), але багато пити між прийомами їжі.

8) Столові прибори у перервіміж почерговими "шматками" слід класти на стіл, а не вимахувати ними, як зброєю, за допомогою якої ми воюємо з голодом.

9) Є три види шматків:
- шматок поміркованости (коли ми з'їли на один шматок менше й відходимо від столу, не зовсім наситившись)
- шматок ситости (коли з'їдаємо відповідну кількість їжі)
- шматок обжерливости (коли ми з'їли на один шматок забагато, який готує нам наші майбутні хвороби і який з'їдаємо на користь ліків і лікарів)

10) Воліти з'їсти менше (жирного, доброго, приправленого, смачного) й ділитися або поступатися тим, що ліпше.

Перед трапезами і після них просити Бога благословення й дякувати серцем:
- Богові, подателеві всякого добра.
- Природі, яка дарує нам поживу.
- Людині, яка вирощує, переробляє й пакує харчі.

Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 25 грн :)

Як поводитися у храмі

Уривок з книжки Як поводитися у храмі. Тарас Шманько:





Прийшовши до храму

До храму входимо завжди до початку богослуження, тихо і благоговійно, як до Божого дому. Краще прийти за 10-15 хв. до початку, тоді буде час поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких, помолитися перед іконами. Розмови, сміх, шум при вході та під час перебування у храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям. Традиція приписує чоловікам входити до храму з непокритою головою, а жінкам голову покривати. В наших часах жінки і поза храмом ходять з непокритим головами, тому тепер складно вимагати беззаперечного виконання біблійного припису, який вимагає, щоб жінки у храмі перебували з покритими головами. Такий припис насамперед треба сприймати як вимогу щодо скромного й благочестивого зовнішнього вигляду на спільній молитві. Недоречно перед дверима храму одягати на голову хустину, якщо інший одяг далеко не відповідає святости місця, у якому людина має намір перебувати.

Ввійшовши до храму, зупиняємося недалеко від дверей і тричі хрестимося. Потім можна підійти до тетраподу чи аналою, на якому покладено ікону, і, двічі перехрестившись, поцілувати ікону, а тоді перехреститися ще раз .

При потребі, проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо малий поклін із хресним знаменням.

Вже від перших століть християнства було заведено, щоб у храмі жінки стояли окремо від чоловіків за спеціяльною перегородкою. Тепер чоловіки у храмі зазвичай стоять праворуч, а жінки – ліворуч (подружжя може стояти разом, наприклад, у центральній частині храму). Звісно, що такого звичаю кожен дотримується з власної волі, бо теперішні церковні приписи не регламентують того, де люди мають ставати у храмі вірних. Прохід навпроти царських дверей (по можливості) не займають, щоб був доступ до тетраподу.

Ставши в храмі, з присутніми вітаємося тільки поклоном, але ніколи за руку. Навіть з близькими в храмі не розмовляємо. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, тому, яке їм найкраще відповідає для молитви, але якщо це місце зайняте, то стаємо там, де вільно. В Божому храмі не годиться виявляти якісь претензії на власне місце.

Ходити по храмі під час відправи не дозволено, особливо на вході з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів богослуження. Увійшовши до храму, не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей, а намагаємося зосередитися на богослуженні. Під час коротких павз у відравах радять молитися «Ісусову молитву»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», щоб не відволікатися сторонніми думками і огляданням присутніх.

Не дозволено переходити через храм між тетраподом і іконостасом. Проходячи храмом під час богослуження, не оглядаємось і не розглядаємо його убранства, для цього є час поза богослуженням. Храм це – Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися із руками в кишенях чи заклавши їх за спину. Щодо цього хтось слушно завважив: «Не тільки ти дивишся на зображеного на іконі, а й Він дивиться на тебе...».

Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 20 грн :)

вівторок, 1 березня 2011 р.

філармонія



Вчора пішов з роботи швидше, встиг до зачинення каси львівської філармонії - врешті взяв потрійний вхідний абонемент ціною в 200 грн.

Тепер зможу аж до червня щотижня посидіти у приємному місці і під приємну мізику погортати якусь книжку :) це якщо на сцені не буде чогось цікавого. А інколи буває.

Потрійний - це значить на три цикли концертів (ще 29 концертів цього сезону), а вхідний - значить можу собі увійти і зайняти бідь-яке вільне місце. Звісно якщо всі місця будуть зайняті - прийдеться стояти :) Але бувши там вже тричі цього року, помітив що навіть при паскудній погоді більше як половина місць пустує....

Перший політ

Уривок з книжки Із веселкою в кишені. Бруно Ферреро



"Що робитимеш, коли виростеш?" Це запитання, яким дорослі часто мучать дітей. Ця тема дуже важлива, адже вона безпосередньо стосується того, як можна досягти щастя, й діти підсвідомо відчувають це. Дивлячись на те, що роблять инші, прагнуть, однак, зберегти власну оригінальність.

Нобелівський лавреат Еліе Вайсель написав: "Коли помремо, опинимося на небі й зустрінемо нашого Творця, Він не запитає нас: Чому ти не проповідував Доброї Новини? Чому не придумав ліків від раку? Чому ти не був тим чи тим? Єдине, про що запитає: Чому ти не був собою?"

Саме в цьому головна відповідальність кожної людини. Кожен є иншим. Кожен є дивовижно неповторним, єдиним, кожен може дати щось, чого не має ніхто инший у цілому світі. Кожен має своє місце й своє послання, яке йому було доручено й за яке змушений буде відповісти. Кожен є оригінальним, неповторним даром Бога для людей.

Можна допомогти дітям зрозуміти цю істину, використавши нижчеподані оповідання.

18. Перший політ

Пташенята Золотистий Чубчик і Комірчик були щирими друзями. Золотистий Чубчик був малентким альбатросом, а Комірчик - малим пінгвіном.

Жили разом на острові Великої Китиці, який лежить - якщо уважно подивитися на мапу світу - внизу, в лівій частині Атлантичного океану. Острів був домівкою тисяч птахів найрізноманітніших видів.

Так само, як і у численних инших спільнотах, птахи жили в згоді, хоча иноді трохи сварилися між собою. Намагалися справедливо ділити між собою поживу, знаходячи її в багатих на рибу синіх водах океану, хвилі якого невпинно з гуркотом розбивалися об скелястий берег. Разом також рятувалися від жахливо низької температури й льодяного вітру з Південного полюся, які час від часу докучали мешканцям острова.

Прекрасний Альбатрос
Золотистий Чубчик і Комірчик завжди, від того памятного, теплогоранку, коли вилупилися з яйця, проводили час разом. Були нерозлучними, навіть трохи схожими один на одного. Обидва виглядали, як великі, мякі клубочки сірого піря. Від ранку до вечора бавилися у піжмурки, незграбно пересовуючись. Почувалися щасливими на острові Великої Китиці. Але завжди були такі зайняті, що не помічали змін, які з ними відбувалися. У Золотистого Чубчика виросли два міцних крила, які з дня на день ставали щораз більшими й сильнішими. А в пінгвіна Комірчика зявився чудовий фрак блискучого чорного кольору.

Одного дня, коли забавляючись, скочувалися схилом найвищої скелі, Комірчик нехотячи надто сильно штовхнув друга. Молодий альбатрос, голосно крикнувши, впав зі скелі вниз, у прірву. В Комірчика завмерло серце. Та це тривало лише якусь мить. Золотистий Чубчик раптом розпростер крила й перестав падати. Навпаки, він почав здійматися вгору, чимраз вище й вище, щораз упевненіше розтинаючи грудьми повітря. Закричав від радости, часто замахав потужними крильми, гордо випнув груди й повернувся.

Потім почав пірнати і плавати. Мав усі шанси стати прекрасним альбатросом, найбільшим й найсильнішим у королівстві птахів.

Комірчик довго спостерігав за приятелем і раптом відчув себе дуже пригнобленим, нещасним. Зрозумів, що втратив свого найбільшого друга. Ніколи не зможе полетіти разим із ним блакитними дорогами безмежного неба. Однак, щось усе-таки міг зробити...

(Подумайте, яким могло б бути закінчення цього оповідання. Щоправда, хочу вам запропонувати три, але те, яке ви придумаєте, безперечно буде найліпше).

Перше закінчення
За будь-яку ціну бажаючи також навчитися літати, Комірчик багато разів кидався зі скелі, поки страшенно не покалічився.

Друге закінчення
Комірчик почав усім скаржитися на свою долю, нарікав, що є пінгвіном, птахом, який не вміє літати, а мусить увесь час жити на землі або в льодяній воді. Став ледарем, часто проклинав весь світ, заздрив чайкам, альбатросам, сірим нуцям і навіть маленьким атлантичним тупикам. На острові його почали називати "вічно зеленим пінгвіном".

Третє закінчення
Комірчик став найліпшим пінгвіном на острові Великої Китиці, найвправнішим пірнальником, найшвидшим плавцем і передусім найкращим батьком родини.


Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 20 грн :)

книгарня Свічадо

Часто навідуюсь у книгарню львівського видавництва Свічадо і щоразу знаходжу цікаву і гарну книжку.

З тих що придбав (і прочитав/читаю із задоволенням) останнім часом:

Сто запитань до священика 13 грн

Як поводитися у храмі Тарас Шманько 20 грн

Хліб і вода (Практичні поради на Піст) Антоніо Джентілі 25 грн

Наслідування Христа Тома Кемпійський 20 грн

П`ять мов любови для неодружених Гері Чепмен 25 грн

Детективні історії отця Бравна Гільберт К.Честертон 25 грн

Прийдіте поклонімся. Молитовник. 39 грн

Сповідь св. Августин 35 грн

Квіти святого Франциска 20 грн

Секс, якого не знаєте Ксаверій Кнотц 30 грн

Паломницькі святині Ольги Жаровської 30 грн

Із веселкою в кишені Бруно Ферреро 20 грн

м. Львів, вул. Лисенка, 2
Час праці: пн-пт з 9.30 до 18.00, сб 10.00-15.00.
Вихідні дні: неділі та свята Тел. (032) 235-73-16


Переглянути більшу мапу

середу, 23 лютого 2011 р.

Інформаційний путівник

Під ратушею вже напевне декілька місяців стоїть така штука а я все не помічав (ще одна штука стоїть біля пам'ятника коню Данила Галицького)



Називається це чудо "Інформаційний путівник", поставлене воно Туристичним Інформаційним Центром, обладнане сенсорним екраном і містить в собі каталог готелів, ресторацій, театрів, кав'ярень, музеїв, пам'яток, церков, костьолів та монастирів - усе що потрібно туристові :)



Також має доступ до карти Львова з підримкою мультітач (соваєте двома пальцями - і масштаб карти міняється)

Мені сподобалося що можна підгледіти афіші до різних концертів чи вистав, а одразу і взнати як туди по карті потрапити.

Загалом - неймовірно корисна річ, наразі знаходиться в тестовому режимі - підходимо, тестуємо ;)

неділю, 20 лютого 2011 р.

філософія серця - 11


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 94-97.

Ми повинні заторкнути тут дві теорії, що особливо заважають правильному розумінню біблійного вчення про серце як осереддя душевних діяльностей людини.

Від певного часу філософія поширює вчення про самозаконня (автономію) людського розуму, або вчення , що цей розум сам по собі, із власних сил і засобів, дає або покладає закони для всієї душевної діяльності. З цієї точки зору було б необхідно погодитися, що вся вартість людини або ціла духовна людина полягає у мисленні. Звичайно, апостол Павло каже про поганів: вони, не мавши Закону, самі собі Закон (Рим. 2, 14). Проте в оцих словах не міститься поняття про самозаконня людського розуму. Погани є самі собі закон, тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них (Рим. 1, 19). Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме (Рим. 1, 20). Отже, начало й джерело того закону, яким керувалися погани, полягає, згідно з апостолом, в одкровеннях про невидимого Бога, які даються людині через видиме творіння Боже: міркуючи про творіння Божі (думанням про твори), розум людський пізнає в них Божу волю й Божественний закон. Закон для душевних діяльностей не покладається силою розуму, як його винахід, а передподаний людині, як готовий, незмінюваний, Богом заснований лад моральнісно-духовного життя людини й людства, й притому передподаний він, згідно з апостолом, у серці як щонайглибшому боці людського духу: погани виявляють діло Закону, написане в серцях своїх (Рим. 2, 15). Бог є Творець як людської душі, так і її законів. Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв? (1 Кор. 4, 7). Самозаконня не властиве людському розуму в жодному розумінні. Між явищ і дій душі розум має значення світла, яке освітлює не ним покладене, але Богом створене життя людського духу з його, Богом даними, законами. Душа існує не тільки як це світло, але також як освітлюване ним єство з найрізноманітнішими духовними здібностями, для яких закони покладені творчою волею Бога. Життя духовне народжується перш і раніш цього світла розуму, в мороці й темряві, тобто в глибинах, неприступних для нашого обмеженого погляду. Якщо із засад цього життя виникає світло знання й розуміння, як наступне його явлення, то цим цілком виправдовуються біблійні погляди на значення людського розуму, який є вершина, а не коріння духовного життя людини.

Проте, крім цього негрунтовного вчення про самозаконня розуму, нерідко зустрічається у психології вчення про сутність людської душі. Дуже часто обмежується психологія у цьому вченні вказівкою лише на загальні й родові властивості душі, тобто на ті душевні явища, які спільні людській душі з будь-якою іншою душею. Людську душу визначає вона у цьому разі як істоту, що відчуває, уявляє, почуває й бажає, і перевагу цих явищ у людині порівняно з відповідними явищами в інших чуттєво спостережуваних істотах силкується пояснити з багатьох причин, що вони, у будь-якому разі, не містяться у первинному єстві людської душі й лише видозмінюють її загальний родовий характер. Між тим треба уявляти справу зовсім навпаки: людська душа має первинний і особливий зміст, який виявляється або являється, безперечно, у загальних і родових формах душевного життя, якими є уявлення, почування, бажання та ін. Тільки з цього припущення можна пояснити, чому ці родові форми набувають у людині особливого й найдовершенішого характеру, чому в оцих родових формах відкривається моральнісна особистість людини, для вираження якої даремно ми шукали б у душі людини певного механізму, що діє за загальними законами, чому, нарешті, в оцих конечних родових формах міститься почуття й усвідомлення безконечного, для якого знову немає певного та окремого носія або представника в явищах душевного життя. Але ми мусимо зробити ще крок далі й покласти, що кожна окрема людська душа має свої особливості й своєрідний розвиток, який виражається, в свою чергу, в загальних і родових формах людського душевного життя. В історії творіння світу оповідається, що Бог створив земну звірину за родом її (1 М. 1, 25), а людину за її окремою неподільною природою як одиничну й особливу особистість (1 М. 1, 26 і далі). Цей образ творіння цілком відповідає призначенню людини, котра, як істота безсмертна, не зникає у роді, а має власне особисте існування у часі й у вічності. Тому людина ніколи не може бути пасивним вираженням або органом загального родового життя душі. Наші слова, думки й справи народжуються не із загальної родової сутності людської душі, а з нашого окремо розвиненого, своєрідно відособленого душевного життя; лише з цієї причини вони є нашою особистою провиною або нашою особистою заслугою, яку ми ні з ким не поділяємо. Наука відзначає загальні й родові умови для явищ душевного життя взагалі, натомість священні автори мають на увазі те окреме й особливе джерело цих явищ у серці людини, виходячи з якого вони, зі своєю загальністю, стають нашим особистим станом і надбанням.

четвер, 17 лютого 2011 р.

поки ти була поруч

till there was you by beatles
показати/сховати оригінал


There were bells on a hill
But I never heard them ringing
No I never heard them at all
Till there was you

There were birds in the sky
But I never saw them winging
No I never saw them at all
Till there was you

Then there was music and wonderful roses
They tell me in sweet fragrant meadows of dawn and dew

There was love all around
But I never heard it singing
No I never heard it at all
Till there was you

Then there was music and wonderful roses
They tell me in sweet fragrant meadows of dawn and dew

There was love all around
But I never heard it singing
No I never heard it at all
Till there was you

Till there was you


переклад на українську мову

Із дзвінниць чути дзвін
Що раніше не чув я ніколи
Я не міг почути його
Поки ти була поруч

І птахи в небесах
Я не бачив які у них крила
Я не міг побачити їх
Поки ти була поруч

А тоді були лиш музика і квіти
Що говорили про солодке у ланах та росу на світанку

І любов навкруги
Завжди була і співала
Та не чув я її
Поки ти була поруч

А тоді були лиш музика і квіти
Що говорили про солодке у ланах та росу на світанку

І любов навкруги
Завжди була і співала
Та не чув я її
Поки ти була поруч

Agnus Dei

Agnus Dei by Bohdan Ihor Antonych

english translation, for Ania Clement, in a Day of Angle :)

You are not a proud grey haired eagle
which is covering sun with his wings like a cloud in the eye
You are not a lion a beast of prey evil
which is bellowing with fury putting a fear around pride
And I know Your second name:
A Lamb of God.
You're not rage, not a thunder nor punishment either,
But you're anthem, a House of a Good and forgiveness in sound.
You're not sword, not a ghost not a fire,
let me read Your hand letter into the days of a Heart.
And I call for You everyday:
A Lamb of God.
You're not night, You're not darkness for us
You're bless lightning for eyes, a blaze of new day sunrise
You're not scratch You're not dissonance,
You're a harmony of true Light, a chord clear ringing,
You're a song of a sun and bright day:
A Lamb of God.

оригінал

Agnus Dei
Богдан-Ігор Антонич

Ти не гордий орел сизокрилий,
що заслонює крилами сонце, мов хмара в очах,
Ти не хижий звір, лев повен сили,
що довкола кубла лютим ревом викликує жах.
Я знаю друге Твоє ім’я:
Боже Ягня.
Ти не гнів, Ти не грім, Ти не кара,
тільки спів, тільки дім доброти та пробачення звук.
Ти не меч, не вогонь, не примара,
дай мені в серця дні відчитати письмо Твоєх рук.
Я кличу до Тебе щодня:
Боже Ягня.
Ти не ніч, Ти не темінь для нас.
Ти для віч вічне світло, по темряві рання просвіта.
Ти не скрегіт і не дисонанс,
Ти акорд дзвінкодзвонний, єдина гармонія світа,
Ти пісня сонця і ясного дня:
Боже Ягня.


Пісня у виконанні сестер Тельнюк:

неділю, 13 лютого 2011 р.

філософія серця - 10


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 92-94.

Тут спадає нам на думку євангелійська оповідь про двох учнів Христових, котрі йшли у день Господнього воскресіння в Еммаус і боролися з ваганнями й сумнівами щодо звістки про воскресіння Спасителя (Лк. 24, 13 - 32). На шляху сам Господь явився подорожнім: очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали (Лк. 24, 16). Господь, будучи невпізнаним, розкриває учням таємницю свого воскресіння, і Його бесіда не дає, одначе, пізнати їм, хто бесідує з ними. Лише після таємничого ламання хліба очі відкрилися їм, - і пізнали Його (Лк. 24, 31). Тепер учні з подивом зізнаються один одному: чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання (Лк. 24, 32). У розглядуваному випадку серце випередило розум у пізнанні істини. Учні мали вже перш думки сердечні, які, проте, нешвидко й не легко були всвідомлені їхнім розумом. Такі стани переживає кожна людина, особливо у хвилини великих утруднень, коли немає часу дочекатися ясного силогізму й коли треба віддати себе безпосередньому потягові серця, як певному моральнісно-духовному такту. Християнські аскети часто скаржились на повільність розуму у визнанні того, що безпосередньо й прямо відоме серцю, й нерідко називали розум людський чуттєвим і тілесним; і звичайно, він може видаватися таким, якщо порівняти його посередню діяльність з тими безпосередніми одкровеннями істини, які виникають раптово й які мають місце в нашому серці. Цим, утім, не заперечується, що повільний рух розуму, мов повільна хода, відрізняється визначеністю, правильністю й розрахованістю, яких бракує надто енергійним рухам серця. Як життя без ладу, так і лад без життя однаково невідповідні до призначення людського духу. А проте, якщо світло знання повинно зробитися теплотою й життям духу, воно має проникнути до серця, де б могло ввійти у цілісний настрій душі. Так, якщо істина падає нам на серце, то вона стає нашим благом, нашим внутрішнім скарбом. Тільки за цей скарб, а не за абстрактну думку, людина може вступати у боротьбу з обставинами й людьми: тільки для серця можливі подвиг і самовідданість.

З оцих зауваг ми видобуваємо дві тези:
1) серце може виражати, виявляти й розуміти цілком своєрідно такі душевні стани, які за своєю ніжністю, переважною духовністю й життєвістю неприступні для відстороненого знання розуму;
2) поняття й виразне знання розуму, позаяк воно стає нашим душевним станом, а не лишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові а в серці: цієї глибини воно має сягнути, щоби стати діяльною силою й рушієм нашого духовного життя.

У живій оцінці людей та їхніх переваг ми не обмежуємося вказівкою на їхні знання й поняття. Істина, позаяк вона існує лише в абстрактній думці людини, не відноситься нами при цій оцінці прямо й безпосередньо до її духовного єства. Нам хотілось би перш за все знати, чи хвилює ця істина її серце, якими є її духовні потяги й прагнення, що викликає її симпатії, що її радує й засмучує та взагалі в чому полягає скарб її серця (Лк. 6, 45). Коли ми говоримо про облудність і лицемірність людини, то при цьому ясно виражаємо, що її думки й слова не належать до її єства, що на серці лежить у неї щось зовсім інакше, ніж у думках і словах, або що крім оцих виявлюваних думок є у неї ще думки задушевні або сердечні. Ми розрізняємо особистість людини підробну, яка виступає перед нами, й особистість справжню, яка зі своїм різноманітним змістом захована в серці людини. Явище двоєдушності показує, якою великою може бути відстань між діяльністю душевною в уявленнях і поняттях та тими власними станами душі, що відгукуються в рухах серця. Тому у випадках, які для нас особливо важливі, ми просимо сказати свою думку від серця. Життєві стосунки, в яких додається формальність і зовнішня подобизна людських союзів, суть стосунки сердечні: такими є стосунки дружби, братерства, любові та ін. У цих стосунках виявляє себе й живе ціла людина, без облудності й утиску, в усій широчині й повноті своїх різноманітних духовних станів.

неділю, 6 лютого 2011 р.

філософія серця - 9


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 90-92.

Через причини, пояснювати які тут було б недоречно, ми звикаємо розглядати душу як машину, що заводиться й настроюється у цілковитій у цілковитої відповідності до тих поштовхів і вражень, які падають на неї з боку зовнішнього світу. Ми хотіли б визначити неозоре для нашого погляду єство душі, яка призначена до розвитку не тільки у часі, але й у вічності, завдяки тим лишень її станам, які викликаються в ній враженнями зовнішнього світу. З цієї точки зору один психолог висловив надію, що у подальшому розвитку наших пізнань про душу ми будемо в змозі визначати її рухи й зміни з тією самою математичною точністю, з якою нині визначаємо рухи парової машини, так що керування станами й рухами душі стане для нас так само легким і правильно розрахованим, як керування паровою машиною. Ми гадаємо, проте, що ця надія назавжди залишиться нездійсненою мрією, що в людській душі завжди залишиться низка станів і рухів, до яких ніколи не можна буде застосувати фізичний закон рівності між дією та протидією. У біблійних поглядах на значення людського серця для духовного життя людини висловлюється з глибокою істинністю ця виняткова особливість людської душі у прямій протилежності до тих механічних поглядів, які не надають ніякого значення цій особливості. Вже у простому уявленні, яке тільки утворюється нашим мисленням на підставі вражень, що йдуть ззовні, ми повинні розрізнювати два боки: 1) знання зовнішніх предметів, яке міститься у цьому уявленні, й 2) той душевний стан, який зумовлюється цим уявленням і знанням. Цей останній бік уявлення не підлягає жодному математичному обчисленню: він виражає безпосередньо й своєрідно якість і вартість нашого душевного настрою. В однобічному прагненні знання ми часто забуваємо, що будь-яке поняття ввіходить у нашу душу як її внутрішній стан, і оцінюємо наші поняття лише за тим, якою мірою вони є для нас образами речей. Між тим цей бік у понятті, яким визначається стан і настрій душі, має для цілісного життя духу більшу ціну, ніж уявлення, позаяк він є образ речі. Якщо з теоретичної точки зору можна сказати, що все гідне буття - гідне й нашого знання, то в інтересах вищої моральнісно-духовної освіти цілком слушною була б теза, що ми повинні знати тільки те, що гідне нашого моральнісного й богоподібного єства. Древо пізнання не є древо життя, а для духу його життя є чимсь більш дорогоцінним, ніж його знання. Але це особливе, своєрідне життя духу, яке не піддається математичним визначенням, має найближче відношення до серця людини: над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя (Пр. 4, 23). Тут відображаються примірним чином ті витончені й невловні порухи й стани нашої душі, про які ми не можемо утворити жодного ясного уявлення. Нам ніколи не вдасться перевести у виразне знання той рух радощі й скорботи, страху й надії, ті відчуття добра й любові, які так безпосередньо змінюють биття нашого серця. Коли ми насолоджуємося спогляданням краси у природі або мистецтві, коли нас зворушують задушевні звуки музики, коли ми дивуємо на велич подвигу, то всі ці стани більшого чи меншого натхнення вмить відображаються в нашому серці й притому з такою самобутністю й незалежністю від нашого звичайного плину душевних станів, що людське мистецтво, можливо вічно повторюватиме слушні скарги на недостатність засобів для вираження й зображення цих сердечних станів.

неділю, 30 січня 2011 р.

філософія серця - 8


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 88-90.

Фізіологія відзначає у головному мозку фізичні умови, від яких залежить діяльність душі, натомість священні автори вказують нам безпосереднє, моральнісно-духовне джерело цієї діяльності в цілісному й нероздільному настрої та схильності душевної істоти. Наші думки, слова й діла є первинно не образи зовнішніх речей, а образи або вирази загального почуття душі, породження нашого сердечного настрою. Звичайно, у буденному житті, сповненому турбот про перебіжну дійсність, ми надто мало звертаємо уваги на цей задушевний бік у наших думках і вчинках. А проте лишається правильним, що все, що ввіходить у душу ззовні, за допомоги органів чуттів і головного мозку, перероблюється, змінюється й дістає свою останню й постійну вартість завдяки особливому, окремо визначеному сердечному настрою душі, й навпаки, ніякі дії й збудження, що йдуть від зовнішнього світу, не можуть викликати в душі уявлень або почувань, якщо останні несумісні з сердечним настроєм людини. В серці людини лежить основа того, що її уявлення, почування й учинки дістають особливість, в якій виражається її душа, а не інша, або дістають такий особистий, окремо визначений напрям, завдяки якому вони є вирази не загальної духовної істоти, а окремої живої дійсно існуючої людини.

У внутрішньому досвіді ми зовсім не помічаємо, як змінюється головний мозок від зміни наших думок, бажань і почувань; на підставі безпосереднього самопогляду ми навіть не знали б, що він є орган душі, яка всвідомлює й мислить. Якщо це відношення між мисленням та його органом має розумові підстави у призначенні мислення, яке само по собі має бути спокійним і байдужим усвідомленням довколишньої дійсності, то звідси, проте, випливає, що як у мисленні, так і в його тілесному органі душа не являє себе в усій неподільності й повноті свого багатого єства. Якби людина виявляла себе одним лише мисленням, яке у такому разі було б, імовірно, найдостеменнішим образом зовнішніх предметів, то різноманітний, багатий на життя й красу світ відкривався б її свідомості як правильна, але водночас нежива математична величина. Вона могла б бачити цю величину наскрізь і в цілому, але натомість ніде не зустрічала би буття істинного, живого, яке вражало б її красою форм, таємничістю потягів і безконечною повнотою змісту. Нам видається, що у справжній душі немає такого однобічного мислення. Й що було б з людиною, якби її думка не мала іншого призначення, крім того, щоби повторювати у своїх порухах події дійсності або відображати в собі сторонні духові явища? Можливо, у цьому разі наші думки відрізнялись би такою самою невизначеністю, як математичні величини, натомість ми мали б змогу в нашому пізнанні речей просуватися лише вшир, а на вглиб. Світ, як система явищ життєвих, сповнених краси й знаменності, існує й відкривається передовсім для глибинового серця й звідси вже для розуміючого мислення. Завдання, які розв'язує мислення, походять у своїй останній підставі не з упливів зовнішнього світу, а з потягів і непереборних вимог серця. Хто знає, як мало дає нам для знання чуттєвий світ, яке бідне й беззмістовне те відчуття, яке виникає від зустрічі свідомості з зовнішніми предметами, той зрозуміє все значення біблійного вчення, згідно з яким підґрунтя, життєвість і глибина нашого мислення й свідомості полягає в тій душевній істоті, якої явлення ми знаємо безпосереднім внутрішнім досвідом лише в наших сердечних потягах, тобто в тих потягах, до яких таке чутливе й таке сприйнятливе наше серце. Відповідно до цього найкращі філософи й великі поети всвідомлювали, що серце їхнє було істинним місцем народження тих глибоких ідей, які вони передали людству в своїх творах, а свідомість, діяльність якої поєднана з функціюванням органів чуттів і головного мозку, лише давала цим ідеям ясноту й визначеність, притаманні мисленню.

суботу, 29 січня 2011 р.

причини вчинків

Не оцінюйте вчинку без розуміння його першопричини.

Хлопчик віком десяти років увійшов у кафе і сів за столик. До нього підійшла офіціантка.
- Скільки коштує шоколадне морозиво з горішками? - запитав хлопчик.
- П'ятдесят центів, - відповіла жінка.
Хлопчик витягнув руку з кишені та перерахував монети.
- А скільки коштує звичайне морозиво? - запитався він знову.
Офіціантку чекали інші відвідувачі, вона невдоволено кинула:
- Двадцять п'ять центів.
Хлопчик ще раз перерахував гроші.
- Хочу звичайне морозиво, - вирішив він.

Офіціантка принесла морозива, кинула на стіл рахунок і відійшла. Хлопчик доїв морозиво, розрахувався в касі та пішов. Коли офіціантка повернулась щоб прибрати стіл, вона помітила що поруч з пустою вазочкою лежали акуратно складені монети - двадцять п'ять центів, її чайові.

перекладено звідси. спасибі, sattvik!

суботу, 22 січня 2011 р.

філософія серця - 7


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 86-88.

Ці зауваження, найближче тлумачення яких завело б нас надто далеко, доводять, що найвірогідніші факти фізіології, якими підтверджується щільний зв'язок свідомого життя душі з діяльністю головного мозку, не перебувають у необхідному протиріччі з біблійним ученням про серце як справжнє осереддя душевного життя. Може бути, що душа як основа відомих нам свідомих психічних явищ, має своїм щонайглибшим органом серце, хоча її свідоме життя виявляє себе за умови діяльності головного мозку.

На цьому пункті ми могли б полишити спеціальну галузь фізіології й перейти безпосередньо душевного життя, які кожний може звіряти власним внутрішнім самопоглядом. Проте нам видається, що сама фізіологія репрезентує факти, що є посередниками між явищами, які відомі нам із зовнішнього досвіду або вивчення нашого тіла, та явищами, які становлять зміст досвіду внутрішнього. Нині фізіологія знає, що серце не є простий м'яз, не є нечутливий механізм, який лише опікується рухом крові в тілі за допомоги механічного на неї тиску. В серці поєднуються два найнадзвичайніших типи нервів, так звані симпатичні, які "опікуються всіма рослинними функціями людського організму, хімічним перетворенням матеріалів, живленням та оновленням тіла, утворенням його складників, нарешті, доцільним узгодженням між величиною та формою його окремих рухів", і нерви, які слугують необхідними органами відчуття або уявлення і волі. Хоча фізіологи зізнаються, що їхні дослідження про склад, будову й функції серця далеко ще не завершені, проте викладене попередньо вможливлює припущення, що в серці, яке є колодязь крові, обидві нервові системи - це справжнє тіло істот, котрі мають душу, - збігаються й навзаєм проймають одна одну в такій єдності та взаємодії, якої, можливо, не репрезентує жодний інший орган людського тіла. Хто не сподівається пояснити всі явища людського тілесного життя із сліпого й мертвого механізму, для того, принаймні, буде тепер зрозуміло, яким чином у біблійних поглядах серце розглядається як породжувач або осереддя всіх сил людського тіла. Чи не можемо ми сказати, не суперечачи фактам фізіології, що в серці всі найзначніші системи людського організму мають свого представника, який із цього осереддя піклується про їхнє збереження та життя? Але принаймні звідси робиться ясним, чому загальне почуття душі або почуття, яке ми маємо про наше власне духовно-тілесне буття, дає помічати себе в серці, так, що найнепримітніші зміни у цьому почутті супроводжуються змінами у калатанні серця. А це загальне почуття душі, як нам видається, є одне з найважливіших явищ для тлумачення біблійного вчення про серце як осереддя душевного життя. Стани й настрої душі далеко ще не визначаються в усій своїй повноті діяльністю тих п'яти органів чуттів, які проводять отримане ними ззовні враження до головного мозку. Якщо нашому тілові бракує потрібних матеріалів для харчування, або якщо які-які-небудь частини його виведені з нормального свого стану й відношення до інших частин, то ці механічні зміни у тілі відчуваються душею як голод і хвороба. Ці відчуття, як і всі ті стани й настрої душі, якими зумовлюється так звана схильність душі, мають свою основу в загальному почутті, для якого "все тіло, кожна частина його повинна слугувати більшою чи меншою мірою органом". У цьому загальному почутті "містяться первинно, перш будь-якого зовнішнього погляду, нероздільними, всі інші видозміни почуттів; тому його розглядають як коріння решти почуттів". Між тим настрої та схильності душі, що визначаються її загальним почуттям, слугують останній щонайглибшою підставою наших думок, бажань і справ: "як невизначувані, ледве всвідомлювані перші засновки, вони взасадничують усі наші погляди у житті, як і всі наміри й учинки". Ці самі істини відкриває нам біблійне вчення про серце як місце народження думок, бажань, слів і діл людини.

пʼятницю, 21 січня 2011 р.

сестрице місяць

sister moon by sting
показати/сховати оригінал



Sister Moon will be my guide
In your blue blue shadows I would hide
All good people asleep tonight
I'm all by myself in your silver light
I would gaze at your face the whole night through
I'd go out of my mind, but for you

Lying in a mother's arms
The primal root of a woman's charms
I'm a stranger to the sun
My eyes are too weak
How cold is a heart
When it's warmth that he seeks?
You watch every night, you don't care what I do
I'd go out of my mind, but for you
I'd go out of my mind, but for you

My mistress' eyes are nothing like the sun
My hunger for her explains everything I've done
To howl at the moon the whole night through
And they really don't care if I do
I'd go out of my mind, but for you

Sister Moon



переклад на українську мову

Em+9 A7 Em+9 A7
Сестрице Місяць, мій поводир
Em+9 A7 Em+9 A7
У твоїх тінях я сам як тінь
Em+9 A7 Em+9 A7
Всі добрі люде вже тихо сплять
Em+9 A7 Em+9 A7
Один лиш я у сріблі сяйв
B7 C7 Em6 A7
І крізь ніч я на тебе дивитимусь у сні
Em6 F#m7 C7 B7 Em+9
Хожу-брожу за тобою в забутті

На лоні неба-матері лежиш
Ти - джерело жіночої краси
Чужий я сонцю, мої очі заслабкі
Як серце холодне - тепла хочуть усі
Щоночі гледиш і байдуже тобі
Хожу-брожу за тобою в забутті

Abm C#7 Abm C#7
Очі моєї любові не схожі на сонячний світ
Abm C#7 Abm C#7
Я спрагнений нею - і з цього безумства мої
C#m7 Ebm7 E A7
Співати місяцю всю ніч пісню цю
Em6 F#m7 C7 B7 C#m7 F#7
Та їй справді байдуже те, як я люблю
Em6 F#m7 C7 B7 Em+9 A7
Хожу-брожу за нею серед сну

Em+9 A7 B7

C7 Em6 F#m7

Abm C#7 Ebm7

E

четвер, 20 січня 2011 р.

гітари чути ніжний спів

while my guitar by beatles
показати/сховати оригінал



I look at you all see the love there that's sleeping
While my guitar gently weeps
I look at the floor and I see it need sweeping
Still my guitar gently weeps

I don't know why nobody told you
how to unfold you love
I don't know how someone controlled you
they bought and sold you

I look at the world and I notice it's turning
While my guitar gently weeps
With every mistake we must surely be learning
Still my guitar gently weeps

I don't know how you were diverted
you were perverted too
I don't know how you were inverted
no one alerted you

I look at you all see the love there that's sleeping
While my guitar gently weeps
I look at you all
Still my guitar gently weeps

Oh, oh, oh
oh oh oh oh oh oh oh
oh oh, oh oh, oh oh
Yeah yeah yeah yeah
yeah yeah yeah yeah



переклад на українську мову

Am Am/G Am6 Fmaj7
Дивлюсь на всіх вас і любов скриту бачу
Am G D E
Гітари чути ніжний спів
Am Am/G Am6 Fmaj7
Дивлюся на землю - тут варто підмести
Am G C E
Гітари чути ніжний спів

A Amaj7 F#m
Не знаю чому ніхто вас
A Bm E
Не вчив виказувать любов
A Amaj7 F#m
Не знаю як вами керували
A Bm E
Як продавали і купували

Дивлюся на світ він на місці не стоїть
Гітари чути ніжний спів
І кожна помилка чогось нас навчає
Гітари чути ніжний спів

Не знаю чому ви відкинуті були
Ви скривджені також
Не знаю як ви стали темні
Чи вас ніхто не попередив

Дивлюсь на всіх вас і любов скриту бачу
Гітари чути ніжний спів
Дивлюсь на всіх вас
Гітари чути ніжний спів

Am Am/G Am6

Fmaj7 G D

D E A

Amaj7 F#m Bm

середу, 19 січня 2011 р.

a words unspoken

a words unspoken by Lina Kostenko

english translation
I know a curious thing - there is a man,
Who keeps his words to be unspoken.
This may be love, this maybe true.
Or maybe it's just curse of loneliness.

The words unspoken, a bitterness is coming through.
The words unspoken, the words unsaid to you.

A million words are spoken!... and they are making change.
A bitterness is coming out like salt on coast of ocean.
And years will pass. A silence makes a test.
The words unspoken... A hidden inside treasure...

оригінал

Несказані слова
Ліна Костенко

Я знаю дивну річ: на світі є людина,
Що береже несказані слова.
І може, це любов, і може, це єдина.
А може, й просто так, сама розрив-трава.
Мільйони слів звучать!... І змінюють подобу.
Проступить гіркота, як сіль на Сиваші.
Роки собі ідуть. Мовчання ставить пробу.
Несказані слова... Незримий скарб душі...

філософія серця - 6


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 84-86.

Ці однобічні теорії, які ми тут ледь-ледь заторкуємо, стають зрозумілими з тези, що сутність душі є мислення й ніщо більш; тому вони є для нас побічним спростуванням самої цієї тези, яка їх узасадничує. Мислення не вичерпує всієї повноти духовного людського життя так само, як досконалість мислення ще не позначає всіх досконалостей людського духу*. Хто стверджує, що "мислення є ціла людина", й сподівається пояснити всю багатоманітність душевних явищ із мислення, той вгараздіє не більше, ніж фізіолог, котрий почав би роз'яснювати явища слуху - звуки, тони й слова - з явищ зору, якими є протяжність, фігура, колір та ін. Відповідно до цього ми можемо вже припустити, що діяльність людського духу має своїм безпосереднім органом у тілі не саму лише голову або головний мозок з нервами, що до нього йдуть, але простирається значно далі й глибше всередину тілесного організму. Як єство душі, так і її зв'язок з тілом мають бути значно багатші й різноманітніші, ніж звичайно гадають. Ця - ясна річ, загальна й ще не визначена - думка про різнобічний а не однобічний зв'язок душі з тілом міститься у біблійному вченні про серце як безпосередній і щонайближчий орган душевних діяльностей і станів. Тілесним органом душі може бути ніщо інше як людське тіло. Тому, позаяк серце поєднує в собі всі сили цього тіла, воно ж і є щонайглибшим органом життя душевного. Тіло є доцільний орган душі не завдяки одній своїй частині, а завдяки цілому своєму складу та устрою.

Ми сказали вище, що фізіологічні факти, якими доводять, що головний мозок є місце душевних дій, не підлягають сумнівові. Одна з найвірогідніших істин фізіології є та, що свідома діяльність душі має свій безпосередній орган у головному мозку. Так, після тривалого й напруженого міркування ми відчуваємо у голові важкість і біль, і навпаки, важкість і біль в голові роблять людину нездатною до мислення. Сильний удар по голові нерідко спричиняє втрату пам'яті або якої-якої-небудь низки уявлень. Коли зоровий нерв роз'єднується з головним мозком, то, попри відображення оком у своєму дзеркалі предметів, відчуття, бачення й уявлення цих предметів або їх усвідомлення здійснитися не може. Таке саме треба сказати й про всі інші органи чуттів, на підставі точних фізіологічних дослідів. Хоч би як ці органи були збуджені зовнішніми предметами, всі ці збудження не перетворюються душею на відчуття та уявлення, якщо вони не сягають головного мозку. Проте з оцих безперечних дослідів з фізіології випливає дуже небагато для психологічного вчення про перебування душі в тілі. Ми лише можемо сказати: діяльність або, точніше, рух головного мозку є необхідна умова для того, щоби душа мала змогу породжувати відчуття та уявлення про світ. Або, щоби рух, звідомлений якому-небудь органові, став душевним відчуттям та уявленням, він має поширитися до головного мозку. Якщо ж звідси далі роблять висновок, що душа єством своїм має перебувати у головному мозку, то таке припущення взасадничує стороннє спостереження, взяте з чуттєвого світу. У цьому світі, де два члени взаємодії, які тільки підлягають нашому спостереженню, однаково чуттєві, рух переходить від одного з-поміж них до іншого за допомоги тиску або поштовху; тіло, що врухомлює, має здійснити тиск або поштовх на просторовий бік тіла, що врухомлюється яке з цього приводу розвиває у собі ті чи ті види руху. Але цей тиск, цей поштовх неможливі у взаємодії між душею й тілом, де один член є непросторове єство душі. Душа не має просторового боку, на який вона могла б приймати поштовхи від просторових рухів головного мозку. Тому, хоча умова діяльність головного мозку є необхідна умова для того, щоби душа мала змогу породжувати відчуття та уявлення, проте ми не бачимо необхідності, завдяки якій душа мусила б для цієї мети перебувати в головному мозку як своєму місці. Зв'язок між рухом певної частини головного мозку та уявленням, яке з цього приводу утворює душа, є не механічний зв'язок тисків і поштовхів, які безперечно передбачили б просторову сумісність пов'язаних членів, але зв'язок доцільний, ідеальний, духовний: душа зазнає вражень не від просторових рухів мозкової маси, а від доцільної діяльності, яка, вочевидь, не потребує просторової сумісності діючих один на одного членів.

неділю, 16 січня 2011 р.

філософія серця - 5


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 82-84.

На підставі безперечних фізіологічних фактів, які ми відзначимо нижче, психологія навчає, що голова або головний мозок з нервами, які йдуть до нього, є необхідним і безпосереднім тілесним органом душі для утворення уявлень і думок із вражень зовнішнього світу, або що тільки цей орган є безпосередній провідник і носій душевних дій. З цим безперечно істинним ученням про тілесний орган душевних явищ тривалий час поєднувалися у психології особливі погляди, які, втім, могли мати певною мірою й самостійний, незалежний розвиток. Коли нерви, зосереджені у голові, врухомлюються від упливів і вражень зовнішнього світу, то безпосереднім і щонайближчим наслідком цього руху є виникнення у душі уявлень, понять або пізнань про зовнішній світ. Звідси легко було дійти припущення, що істотна здатність людської душі є саме ця здатність породжувати або утворювати уявлення про світ завдяки рухам нервів, збуджених зовнішнім предметом. Те, що існує в нервах як рух, відкривається, являється й існує в душі як уявлення. Відповідно до цього у філософії тривалий час панував і досі ще почасти панує погляд, що душа людська є першопервинне єство, яке уявляє, що мислення є сама сутність душі або що мислення становить цілу духовну людину. Воля й почування серця розумілися як явища, видозміни й випадкові стани мислення. У правильному розвиткові людського духовного життя ці дві підпорядковані здатності душі повинні збігатися з мислення, зникати у ньому й втрачати у такий спосіб будь-яку подобу самобутності та істотності. У цих визначеннях єство душі робиться так само відкритим, і легко оглядуваним, як ті форми мислення, які серед інших явищ душевного життя відрізняються особливою прозорістю та яснотою. З цими визначеннями була б цілковито незгідна думка, що у самій душі є щось за-душевне, є така доглибна істотність, яка ніколи не вичерпується явищами мислення.

Отже, попервах ми можемо бачити тут принаймні нахил до такого пояснення явищ, в якому не дається сутності більшого й значнішого змісту в порівнянні з її явленнями, приступними нашому спостереженню; й хто, навпаки, гадає що в людській душі, як і в кожному творінні Божому, є сторони, неприступні для обмежених засобів нашого знання, той наперед уже може бачити багатозначність біблійного вчення про глибинове серце, якого таємниці знає тільки розум божественний. Між тим зрозуміло, що розглядуване нами психологічне вчення не може легко пояснити можливість і діяльність вільної волі у людині, не може воно також і легко визнати моральнісну гідність і значення людського вчинку, який випливає з безпосередніх потягів і почувань серця, а не визначається абстрактною думкою про обов'язок і зобов'язання. Тому філософія так часто заперечувала у людині свободу, так часто стверджувала, що у людині й людстві панує така сама непереборна необхідність, як у логічних укладаннях мислення, в яких висновок визначається не вільно, а необхідно, з вагомості і значення засновків. У такий самий спосіб теплу й життєву заповідь любові - заповідь, яка є такою багатозначною для серця, - філософія замінювала відстороненим і байдужим усвідомленням обов'язку - всвідомненням, яке передбачає не натхнення, не полум'яне прагнення серця до добра, а просте, безстороннє розуміння явищ. Нарешті, позаяк наші пізнання про Бога людиноподібні, ця філософія дійшла з необхідністю абстрактного поняття про єство Боже, визначаючи все невичерпне багатство життя Божого як ідею, як мислення, завжди незмінне, дорівнююче собі, - мислення, яке творить світ без волі, без любові, з самої лише логічної необхідності.

суботу, 15 січня 2011 р.

тепер я вільний

I am free by newsboys
показати/сховати оригінал



Through You the blind will see
Through You the mute will sing
Through You the dead will rise
Through You our hearts will praise
Through You the darkness flees
Through You my heart screams I am free
I am free

Chorus:
I am free to run
(I am free to run)
I am free to dance
(I am free to dance)
I am free to live for You
(I am free to live for You)
I am free
(I am free)
Yes, I am free
(I am free)

Through You the kingdom's come
Through You the battle's won
Through You I'm not afraid
Through You the price is paid
Through You there's victory
Because of You my heart screams I am free
I am free

Who the Son sets free is free indeed.
Who the Son sets free is free indeed.



переклад на українську мову
E
Прийдеш - і сліпі прозріють
Прийдеш - і німі заспівають
A
Прийдеш - і мертві повстануть
Тебе - наші серця восхвалять
C#m
Прийдеш - пітьма у мить розтане
B E
У Тобі моє серце каже - вільний я
Вільний я

E
Тепер я можу бігти
(Тепер я можу бігти)
A
І танцювать я можу
(І танцювать я можу)
C#m
Я можу жить для Тебе
(Я можу жить для Тебе)
B
Тепер я вільний
(Тепер я вільний)
E
Тепер я справді вільний
(Тепер я вільний)

Від Тебе - Царство Боже
І перемога в битві
З Тобою нам не страшно
Ти викупив нас з рабства
І Ти є - переможець
У Тобі моє серце каже - вільний я
Вільний я
Чи вільний ти?
Я вільний!

Кого звільнив Син Божий - той є насправді вільний
Кого звільнив Син Божий - той є насправді вільний


E A C#m

B


сонця час

summertime by George Gershwin

Summertime — арія, написана Джорджем Гершвіном в 1935 році для опери «Поргі і Бесс». Автори тексту: ДюБос Хейвард і Айра Гершвін (брат Джорджа). За основу для написання арії Гершвін взяв українську колискову пісню «Ой ходить сон коло вікон», яку він почув у Нью-Йорку у виконанні Українського Національного Хору під керуванням Олександра Кошиця. Музику до вірша була написана у лютому 1934 року, однак повністю партитура опери була завершена 20 місяцями пізніше.

показати/сховати оригінал



Summertime, an' the livin' is easy
Fish are jumpin' an' the cotton is high
Oh, Yo daddy's rich an' yo' ma is good lookin'
So hush, little baby, don't you cry

One of these mornin's, you goin' to rise up singin'
Then you'll spread yo' wings an' you'll take the sky
But till that mornin', there's a nothin' can harm you
With daddy & mammy standin' by



переклад на українську мову

Em Am7 Em Am7 Em Am7 Em
Сонця час, і життя прекрасне
Am7 B7 C7 B7
Глек із молоком і житній хліб
Em Am7 Em Am7 Em Am7 Em
Твій батько є газда а мати - красуня
G A7 B7 Em Am7 Em
То ж спи, дитино, тихесенько спи

Певного ранку зі співом ти станеш
Крила розгорнеш і відлетиш
А до того часу тобі ніщо не зашкодить
Разом з тобою - твої батьки


Em Am7 B7

C7 G


класичне виконання Елли Фіцжеральд під музику Армстронга

інструменталка Майлза Девіса

))) Оригінал - він завжди кращий...

понеділок, 10 січня 2011 р.

життя це довгий спів

life is a long song by jethro tull
показати/сховати оригінал


When you're falling awake and you take stock of the new day,
and you hear your voice croak as you choke on what you need to say,
well, don't you fret, don't you fear,
I will give you good cheer.

Life's a long song.
Life's a long song.
Life's a long song.

If you wait then your plate I will fill.

As the verses unfold and your soul suffers the long day,
and the twelve o'clock gloom spins the room,
you struggle on your way.
Well, don't you sigh, don't you cry,
lick the dust from your eye.

Life's a long song.
Life's a long song.
Life's a long song.

We will meet in the sweet light of dawn.

As the Baker Street train spills your pain all over your new dress,
and the symphony sounds underground put you under duress,
well don't you squeal as the heel grinds you under the wheel.

Life's a long song.
Life's a long song.
Life's a long song.

But the tune ends too soon for us all.


переклад на українську мову
A                G       A           G      E
Як зі сну ти впадеш і ведеш у життя день новий
A               G       A                 G          E
І у горлі слів рій застряга і ламається враз голос твій
C                G
Та на добре чи зле
                E
Я підбадьорю тебе

A                 G
Життя це довгий спів
A                 G
Життя це довгий спів
A                 G
Життя це довгий спів

       D                 E
Як заждеш, ти отримаєш все!

Та ніхто не вхопив твій наспів, і самотня душа,
І щоб день це минув ти ждала, темно щось серед дня!
C                G
Не зітхай, не сиди,
      D        E
Добре очі протри!

Життя це довгий спів
Життя це довгий спів
Життя це довгий спів

У солодкім світанку зустрінемось ми!

На Пекарській трамвай - так і знай - пообтріскує всіх!
Звук симфоній гучних, і під них - промайне все життя у тобі
C                G
Не кричи, не скачи,
    D        E
Обережніш ходи!

Життя це довгий спів
Життя це довгий спів
Життя це довгий спів

Але музика рідко за нами встига...


A G E

C D

неділю, 9 січня 2011 р.

філософія серця - 4


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 80-82.

Лице голови є вираженням і немовби живим дзеркалом душевних станів людини, так, що взагалі вже й з вигляду можна спізнати чоловіка, і з обличчя видно хто розумний (Сир. 19, 29), розсвітлює мудрість людини обличчя її, і суворість лиця її змінюється (Екл. 8, 1). Богоспілкування, що його сподобився Мойсей на Синаї, виявилося в особливому просвітленні лиця його: лице його стало променіти (2 М. 34, 29). У найславнішому Преображенні нашого Господа обличчя Його, як те сонце, засяло (Мт. 17, 2). Радість і торжество Ангола, посланого до гроба Господня, щоби сповістити людям про воскресення Спасителя, відобразилися на його світлоносному обличчі: його ж постать була, як та блискавка (Мт. 28, 3). Тому лице Боже означає повне одкровення Божої слави, до прийняття якої людина не здатна у перебіжному житті: ти не зможеш побачити лиця Мого, говорив Господь Мойсею, бо людина не може побачити Мене - і жити (2 М. 33, 20).

Отже, священні автори знали про високе значення голови у духовному житті людини; а проте, повторюємо, осереддя цього життя вони вбачали у серці. Голова була для них немовби видимою вершиною того життя, яке початково й безпосередньо вкорінене у серці. "Голова, - каже один тлумач священного писання, - є для зовнішнього явища те саме, що серце для внутрішньої душевної діяльності, й лишень стосовно цього їй приписується панівне значення з біблійної точки зору". Втім, вищенаведені фрагменти священного Писання дають цілком визначену думку, що голова має значення органу посередницького між цілісним єством душі й тими впливами, яких вона зазнає ззовні або згори, й що при цьому їй належить сан урядувальний у цілісній системі душевних дій. З цими загальними визначеннями не може не погодитися психологія, хоч би якими, втім, були її особливі поняття про цей предмет. Але так само можна наперед припустити, що зазначені явища душевної діяльності у голові не вичерпують цілого єства душі: з необхідності мислення ми повинні припустити деяку первинну духовну сутність, яка потребує згаданого посередництва й урядовальної дії голови. Ця первинна духовна сутність має, згідно з ученням Слова Божого, своїм щонайглибшим органом серце. У наступних поясненнях ми побачимо, як висновок із попереднього, що коли Ісус Христос називається главою Церкви, то цим ще не цілком і не повністю позначається Його ставлення до Церкви. Він є глава (Еф. 8, 23) й основа (1 Кор. 3, 11), світло й життя (Ів. 1, 4). Він є Будівничий Церкви (Мт. 16, 18) й тому така надзвичайна Голова її, від якої все тіло, суглобами й зв'язками з'єднане й зміцнене, росте зростом Божим (Кол. 2, 19). Ці зауваження показують, наскільки гармонійне й узгоджене біблійне вчення про людську душу не лише само в собі, але й у своїх застосуваннях до пояснення вищих догматів. Очевидно, що маємо тут певні психологічні погляди, які не згодні з багатьма тезами сучасної нам науки про душу. Вважаємо за потрібне ввійти у розгляд тих засад, на підставі яких наука не згоджується з біблійним ученням про серце як містище й осереддя душевного життя людини. Можливо, при цьому виявиться, що біблійні погляди не настільки байдужі для інтересів нашого знання, щоби ми могли при вивченні душі лишати їх поза увагою. Можливе й таке, що ми знайдемо внутрішнє протиріччя між цими поглядами, які у такому разі нададуть йому особливої значимості, якщо не у тісних межах науки, то у царині необмежених прагнень людського духу до довершеності, до блага, до Бога.