неділя, 13 лютого 2011 р.

філософія серця - 10


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 92-94.

Тут спадає нам на думку євангелійська оповідь про двох учнів Христових, котрі йшли у день Господнього воскресіння в Еммаус і боролися з ваганнями й сумнівами щодо звістки про воскресіння Спасителя (Лк. 24, 13 - 32). На шляху сам Господь явився подорожнім: очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали (Лк. 24, 16). Господь, будучи невпізнаним, розкриває учням таємницю свого воскресіння, і Його бесіда не дає, одначе, пізнати їм, хто бесідує з ними. Лише після таємничого ламання хліба очі відкрилися їм, - і пізнали Його (Лк. 24, 31). Тепер учні з подивом зізнаються один одному: чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання (Лк. 24, 32). У розглядуваному випадку серце випередило розум у пізнанні істини. Учні мали вже перш думки сердечні, які, проте, нешвидко й не легко були всвідомлені їхнім розумом. Такі стани переживає кожна людина, особливо у хвилини великих утруднень, коли немає часу дочекатися ясного силогізму й коли треба віддати себе безпосередньому потягові серця, як певному моральнісно-духовному такту. Християнські аскети часто скаржились на повільність розуму у визнанні того, що безпосередньо й прямо відоме серцю, й нерідко називали розум людський чуттєвим і тілесним; і звичайно, він може видаватися таким, якщо порівняти його посередню діяльність з тими безпосередніми одкровеннями істини, які виникають раптово й які мають місце в нашому серці. Цим, утім, не заперечується, що повільний рух розуму, мов повільна хода, відрізняється визначеністю, правильністю й розрахованістю, яких бракує надто енергійним рухам серця. Як життя без ладу, так і лад без життя однаково невідповідні до призначення людського духу. А проте, якщо світло знання повинно зробитися теплотою й життям духу, воно має проникнути до серця, де б могло ввійти у цілісний настрій душі. Так, якщо істина падає нам на серце, то вона стає нашим благом, нашим внутрішнім скарбом. Тільки за цей скарб, а не за абстрактну думку, людина може вступати у боротьбу з обставинами й людьми: тільки для серця можливі подвиг і самовідданість.

З оцих зауваг ми видобуваємо дві тези:
1) серце може виражати, виявляти й розуміти цілком своєрідно такі душевні стани, які за своєю ніжністю, переважною духовністю й життєвістю неприступні для відстороненого знання розуму;
2) поняття й виразне знання розуму, позаяк воно стає нашим душевним станом, а не лишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові а в серці: цієї глибини воно має сягнути, щоби стати діяльною силою й рушієм нашого духовного життя.

У живій оцінці людей та їхніх переваг ми не обмежуємося вказівкою на їхні знання й поняття. Істина, позаяк вона існує лише в абстрактній думці людини, не відноситься нами при цій оцінці прямо й безпосередньо до її духовного єства. Нам хотілось би перш за все знати, чи хвилює ця істина її серце, якими є її духовні потяги й прагнення, що викликає її симпатії, що її радує й засмучує та взагалі в чому полягає скарб її серця (Лк. 6, 45). Коли ми говоримо про облудність і лицемірність людини, то при цьому ясно виражаємо, що її думки й слова не належать до її єства, що на серці лежить у неї щось зовсім інакше, ніж у думках і словах, або що крім оцих виявлюваних думок є у неї ще думки задушевні або сердечні. Ми розрізняємо особистість людини підробну, яка виступає перед нами, й особистість справжню, яка зі своїм різноманітним змістом захована в серці людини. Явище двоєдушності показує, якою великою може бути відстань між діяльністю душевною в уявленнях і поняттях та тими власними станами душі, що відгукуються в рухах серця. Тому у випадках, які для нас особливо важливі, ми просимо сказати свою думку від серця. Життєві стосунки, в яких додається формальність і зовнішня подобизна людських союзів, суть стосунки сердечні: такими є стосунки дружби, братерства, любові та ін. У цих стосунках виявляє себе й живе ціла людина, без облудності й утиску, в усій широчині й повноті своїх різноманітних духовних станів.

Немає коментарів:

Дописати коментар