неділя, 13 березня 2011 р.

філософія серця - 12


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 97-99.

Попередні пояснення, здається, дають нам зрозуміти, що відмінність між психологічними та біблійними поглядами ні сутність людської душі звідна до загальної й простої відмінності між поясненням явищ із підстав фізичних і підстав моральнісних. При дослідженні явищ душевного життя наука, відповідно до своєї загальної методи, запитує: згідно з якими загальними умовами й законами відбуваються ці явища? І щойно вже знайдені шукані загальні умови й закони душевних явищ, наука про душу може так само легко обчислювати й визначати їхнє майбутнє виникнення та утворення, як астрономія обчислює й визначає майбутні рухи й розміщення світил небесних. Проте ця плідна метода науки, як очевидно, застосовна лише до вторинних і похідних явищ душевного життя. Кожна проста основа явищ, в якій ще не виступили визначені напрями й форми, в якій ще не окреслилися певні пункти, неприступна аналізові науки, позаяк цей аналіз завжди передбачає складність і багатоманітність явища, він потребує опорних пунктів пояснення, яких бракує кожній простій основі явищ. Якщо це справедливо взагалі, то тим паче треба погодитися, що в людській душі є щось первинне й просте, є захована людина серця, є глибиновість серця, якого майбутні рухи не можуть бути обчислені згідно з загальними й необхідними умовами й законами душевного життя. Для цього найособливішого боку людського духу наука не може знайти загальних і назавжди визначених форм, які були б прив'язані до тієї чи тієї пари нервів і виникали б з необхідністю з приводу їхніх рухів.

Коли містицизм намагався вказати форми, які цілковито відповідали б духовному змістові людського серця, то він міг тільки заперечувати всі доступні для нас форми й вираження як конечного світу, так і конечного духу. Йому видавалося, що не лише нижні духовні здібності не відповідають повноті й вартості сердечного життя, але й сам розум, позаяк він мислить в окремих формах, позаяк він породжує одну думку за іншої в часі, є слабке, приблизне й, отже, помилкове вираження цього життя. У таких припущеностях містик міг лише поринати в темне почуття єдності й безконечності - ту глибиновість серця, де зрештою згасає будь-яке світло свідомості. Це хворобливе явлення містицизму, - який хоче обминути всі конечні умови нашого духовного розвитку, який хоче сягнути останньої мети одразу і безпосередньо, не досягаючи її многотрудним і поступовим удосконаленням у часі, - є, у кожному разі, дуже примітивний факт для пояснення душевного життя людини. Його взасадничує істинне переконання, що повнота духовного життя, яку відчуваємо в серці, не вичерпується тими душевними формами, які утворюються за умов цього конечного світу, або що наш розвиток не може бути обмежений тими певними явищами духу, які виникають за тимчасових умов. Замість того, щоби вірувати й сподіватися і відповідно до цього підвизатися у тимчасовому світі, містик ставиться вороже й негативно до сучасного, Богом установленого ладу нашого тимчасового виховання. Проте ми гадаємо, що протилежну крайність утворюють ті психологічні погляди, які сподіваються перелічити й визначити всі явища душевного життя як конечні й раз і назавжди визначені його форми, так що ні в них, ні під ними не можна вже знайти життя своєрідного, простого, безпосереднього, яке б торувалося несподівано й нерозраховано. Нам видається, що такі погляди, які хотіли б кожну окрему діяльність душі прив'язати до окремого нерва, як до її умови, можуть дати нам образ духу як істоти, призначеної лише для тимчасового й конечного життя. Якщо ці погляди взагалі не можуть указати в душі людини щонайглибших засад її особистості й зародків її майбутнього життя, то з іншого боку для них залишаться нерозгаданими багато які душевні явища, що про них свідчить досвід, якими є, приміром: знаменне значення слів, явища передчуття, стани прозріння, а надто різні таємничі форми релігійної свідомості в людині й людстві. Істину між зазначеними крайнощами містицизму й емпіризму ми маємо у біблійному вченні про серце як осереддя душевного життя людини. Серце породжує всі ті форми душевного життя, які підпорядковані загальним умовам і законам; отже, воно не може ставитися до них негативно, не може своїми безпосередніми пориваннями касувати їх. А проте серце не переносить раз і назавжди весь свій духовний зміст у ці душевні форми; в його глибиновості, неприступній аналізові, завжди лишається джерело нового життя, нових порухів і прагнень, які сягають поза межі конечних форм душі й роблять її придатною для вічності. Тому й за тимчасових, але особливих умов завжди лишається можливість для таких надзвичайних явищ у царині душевного життя, які сягають поза межі його звичайного способу діяння.

Немає коментарів:

Дописати коментар