неділя, 13 березня 2011 р.

філософія серця - 12


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 97-99.

Попередні пояснення, здається, дають нам зрозуміти, що відмінність між психологічними та біблійними поглядами ні сутність людської душі звідна до загальної й простої відмінності між поясненням явищ із підстав фізичних і підстав моральнісних. При дослідженні явищ душевного життя наука, відповідно до своєї загальної методи, запитує: згідно з якими загальними умовами й законами відбуваються ці явища? І щойно вже знайдені шукані загальні умови й закони душевних явищ, наука про душу може так само легко обчислювати й визначати їхнє майбутнє виникнення та утворення, як астрономія обчислює й визначає майбутні рухи й розміщення світил небесних. Проте ця плідна метода науки, як очевидно, застосовна лише до вторинних і похідних явищ душевного життя. Кожна проста основа явищ, в якій ще не виступили визначені напрями й форми, в якій ще не окреслилися певні пункти, неприступна аналізові науки, позаяк цей аналіз завжди передбачає складність і багатоманітність явища, він потребує опорних пунктів пояснення, яких бракує кожній простій основі явищ. Якщо це справедливо взагалі, то тим паче треба погодитися, що в людській душі є щось первинне й просте, є захована людина серця, є глибиновість серця, якого майбутні рухи не можуть бути обчислені згідно з загальними й необхідними умовами й законами душевного життя. Для цього найособливішого боку людського духу наука не може знайти загальних і назавжди визначених форм, які були б прив'язані до тієї чи тієї пари нервів і виникали б з необхідністю з приводу їхніх рухів.

Коли містицизм намагався вказати форми, які цілковито відповідали б духовному змістові людського серця, то він міг тільки заперечувати всі доступні для нас форми й вираження як конечного світу, так і конечного духу. Йому видавалося, що не лише нижні духовні здібності не відповідають повноті й вартості сердечного життя, але й сам розум, позаяк він мислить в окремих формах, позаяк він породжує одну думку за іншої в часі, є слабке, приблизне й, отже, помилкове вираження цього життя. У таких припущеностях містик міг лише поринати в темне почуття єдності й безконечності - ту глибиновість серця, де зрештою згасає будь-яке світло свідомості. Це хворобливе явлення містицизму, - який хоче обминути всі конечні умови нашого духовного розвитку, який хоче сягнути останньої мети одразу і безпосередньо, не досягаючи її многотрудним і поступовим удосконаленням у часі, - є, у кожному разі, дуже примітивний факт для пояснення душевного життя людини. Його взасадничує істинне переконання, що повнота духовного життя, яку відчуваємо в серці, не вичерпується тими душевними формами, які утворюються за умов цього конечного світу, або що наш розвиток не може бути обмежений тими певними явищами духу, які виникають за тимчасових умов. Замість того, щоби вірувати й сподіватися і відповідно до цього підвизатися у тимчасовому світі, містик ставиться вороже й негативно до сучасного, Богом установленого ладу нашого тимчасового виховання. Проте ми гадаємо, що протилежну крайність утворюють ті психологічні погляди, які сподіваються перелічити й визначити всі явища душевного життя як конечні й раз і назавжди визначені його форми, так що ні в них, ні під ними не можна вже знайти життя своєрідного, простого, безпосереднього, яке б торувалося несподівано й нерозраховано. Нам видається, що такі погляди, які хотіли б кожну окрему діяльність душі прив'язати до окремого нерва, як до її умови, можуть дати нам образ духу як істоти, призначеної лише для тимчасового й конечного життя. Якщо ці погляди взагалі не можуть указати в душі людини щонайглибших засад її особистості й зародків її майбутнього життя, то з іншого боку для них залишаться нерозгаданими багато які душевні явища, що про них свідчить досвід, якими є, приміром: знаменне значення слів, явища передчуття, стани прозріння, а надто різні таємничі форми релігійної свідомості в людині й людстві. Істину між зазначеними крайнощами містицизму й емпіризму ми маємо у біблійному вченні про серце як осереддя душевного життя людини. Серце породжує всі ті форми душевного життя, які підпорядковані загальним умовам і законам; отже, воно не може ставитися до них негативно, не може своїми безпосередніми пориваннями касувати їх. А проте серце не переносить раз і назавжди весь свій духовний зміст у ці душевні форми; в його глибиновості, неприступній аналізові, завжди лишається джерело нового життя, нових порухів і прагнень, які сягають поза межі конечних форм душі й роблять її придатною для вічності. Тому й за тимчасових, але особливих умов завжди лишається можливість для таких надзвичайних явищ у царині душевного життя, які сягають поза межі його звичайного способу діяння.

Паломницькі святині - Страдч

Уривок з книжки "Паломницькі святині" Ольги Жаровської:
Історія виникнення поселення Страдч пов'язується із появою печерного монастиря (кінець XI - перша половина XIII ст.), який спорудили у скелі серед лісу кілька зайшлих монахів з Києва або з Малої Азії. Тут, у тьмяному світлі серед темноти церковці, заплутаних і довгих кам'яних коридорів, келій та господарських приміщень, які є чи не єдиною збереженою пам'яткою на Західній Україні такого типу скельного монастиря до наших днів, вони провадили чернече життя, сповнене подвигів молитви, посту і впокорення.
Поруч із монастирем було поселення, яке користало із розкішних природних угідь – лісу зі звіриною, річки, багатої на рибу. Назвали те поселення Стрілиськами. За легендою ця назва пов'язана з пригодою двох княжих стрільців з недалекого Городка, які полюючи на рись, заблукали серед густого лісу на горі. Побачивши багатство цієї місцини, вони згодом на ній і оселилися, а на самій горі збудували невелику дерев'яну церкву Успення Пресвятої Богородиці.
Існує передання, що під час боїв з татарами, мешканці сусідніх поселень переховувалися у печерному монастирі. Хтось із тих, хто перебував у печері, нерозважливо вистрелив у татарина, який проїздив на коні, однак, стріла у нього не влучила, і розлючений татарин із частиною загону кинувся на пошуки стрільця. Так було викрито вхід до монастирської печери. З проханням не убивати людей вийшли монахи, та їх було жорстоко замордовано, а біля входу до печери татари розпалили велике вогнище, так що їдкий дим почав забирати все нові і нові життя... Після тієї страшної трагедії, як говорить передання, зійшла до Страдецьких печер Богородиця і плакала над невинно замордованими людьми. Коли трохи згодом було відновлено поселення на горі, то його стали називати Страдчем, від нової назви гори, де постраждало багато людей – Страдницької. З часом на певний період відновилося і життя у монастирі.
1795 року на місці колишньої дерев'яної церкви вимуровано нову церкву Успення Пресвятої Богородиці. Під час Першої світової війни храм був пошкоджений вибухами гранат, 1927 року його відбудували.
На початку XX ст. під час археологічних досліджень Страдецького монастиря, віднайдено численні поховання людей, їхні останки було урочисто перезахоронено в окремому місці неподалік від входу до печерного монастиря. У передсінку монастиря вимуровано церкву Матері Божої Нерушимої Стіни. 1936 року парох отець М. Вояковський запровадив Хресну Дорогу на Страдецькій горі, якій папа Пій XI надав статус Єрусалимської.
У церкві знаходиться чудотворна Страдецька ікона Успення Пресвятої Богородиці й чудотворна ікона Богородиці «Нерушима Стіна».
Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 30 грн :)

четвер, 10 березня 2011 р.

Ваша мова любови

Уривок з книжки "П`ять мов любови для неодружених" Гері Чепмена:

Питальник про п’ять мов любови

Слова підтримки, якісний час, подарунки, вчинки служіння, фізичний доторк — які з них є вашою основною мовою любови? Можливо ви вже знаєте, а можливо — не маєте ані найменшої уяви, яка саме. “Питальник про п’ять мов любови” дозволить вам дізнатися напевне.

Питальник складається з тридцяти пар тверджень. Прочитайте кожну пару і виберіть одне з тверджень, яке краще підходить до ваших вподобань. Тоді в правій колонці обведіть відповідну літеру. У деяких випадках вам хотілося б вибрати обидва варіанти, але мусите спинитися на одному задля точности результатів.

У питальнику ви побачите такі слова як “близька людина” або “ті, кого ми любимо”. Коли ми думаємо про любов і мови любови, нам тут же спадають на думку романтичні стосунки. Проте ми виражаємо любов у різних контекстах і стосунках. Працюючи з питальником, думайте про важливу людину у вашому житті, з якою ви близькі: хлопець чи дівчина, добрий друг, батько чи мати, співробітник, тощо.

Заповнюйте питальник, коли не втомлені та не поспішаєте. Обравши свої варіанти, поверніться на початок і порахуйте, скільки разів ви обвели кожну літеру. Викладіть результати наприкінці питальника, а тоді прочитайте “Тлумачення і використання вашого рахунку”

1. (А) Мені подобається отримувати записки з похвалою
(Д) Мені подобається, коли мене обіймають

2. (Б) Я люблю бути на самоті з близькою людиною
(Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли отримую практичну допомогу

3. (В) Мені подобається отримувати подарунки
(Б) Я люблю зустрічатися з друзями і близькими

4. (Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли мені допомагають
(Д) Я відчуваю, що мене люблять, коли мене торкаються

5. (Д) Я відчуваю, що мене люблять, коли людина, яку я люблю чи якою захоплююсь, кладе мені руку на плече
(В) Я відчуваю, що мене люблять, коли отримую дарунок від людини, яку люблю чи якою захоплююсь

6. (Б) Я люблю подорожувати з коханою людиною чи друзями
(Д) Мені подобається триматися за руки з близькими людьми

7. (В) Видимі символи любови (дарунки) дуже важливі для мене
(А) Я відчуваю, що мене люблять, коли мене підтримують

8. (Д) Мені подобається сидіти поруч з людьми, які мені приємні
(А) Мені подобається, коли мені кажуть, що я приваблив(ий/а)

9. (Б) Мені подобається проводити час разом з друзями чи з коханою людиною
(В) Мені подобається отримувати маленькі подарунки від друзів чи коханої людини

10. (А) Слова, які свідчать, що мене приймають, важливі для мене
(Г) Я знаю, що він чи вона мене любить, коли допомагає мені

11. (Б) Я люблю бути з друзями та коханою людиною і роби щось разом
(А) Мені подобається, коли мені говорять гарні слова

12. (Г) Вчинки людини впливають на мене більше, ніж її слова
(Д) Обійми дозволяють мені відчути, що мене цінують

13. (А) Я ціную похвалу і намагаюся уникати критики
(В) Декілька маленьких подарунків важать для мене більше, ніж один великий

14. (Б) Я відчуваю близькість до людини, якщо ми розмовляємо або робимо щось разом
(Д) Я відчуваю більшу близькість до друзів і коханої людини, якщо вони мене часто торкаються

15. (А) Мені приємно, коли люди хвалять мене за досягнення
(Г) Я знаю, що мене люблять, коли задля мене роблять те, що самим не подобається

16. (Д) Я люблю, коли, проходячи повз, друзі чи близькі торкаються мене
(Б) Я люблю, коли люди вислуховують мене і щиро цікавляться моїми думками

17. (Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли друзі та близькі допомагають мені в роботі
(В) Мені справді дуже подобаються дарунки від друзів та близьких

18. (А) Мені подобається, коли хвалять мій зовнішній вигляд
(Б) Я відчуваю, що мене люблять, коли хтось витрачає на мене час, намагаючись зрозуміти мої почуття

19. (Д) Я почуваюся спокійно, коли мене торкається близька людина
(Г) Вчинки служіння дають мені відчуття, що мене люблять

20. (Г) Я ціную все те, що роблять для мене близькі люди
(В) Я люблю отримувати дарунки від близьких людей

21. (Б) Мені справді дуже приємно, коли хтось присвячує мені свою неподільну увагу
(Г) Мені справді подобається, коли хтось робить для мене послуги

22. (В) Я відчуваю, що мене люблять, коли хтось дарує мені на день народження подарунок
(А) Я відчуваю, що мене люблять, коли хтось на мій день народження говорить мені гарні слова

23. (В) Я знаю, що людина любить мене, коли вона дарує мені подарунок
(Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли мені допомагають у щоденних справах

24. (Б) Я ціную, коли хтось уважно мене слухає, не перебиваючи
(В) Я ціную, коли хтось пам’ятає про особливі дні, даруючи дарунки

25. (Г) Мені подобається усвідомлювати, що близькі люди намагаються допомогти мені у щоденних справах
(Б) Мені подобаються довгі подорожі з близькою людиною

26. (Д) Мені подобається цілувати тих, хто мені близький
(В) Подарунок без особливої нагоди завжди тішить мене

27. (А) Мені подобається, коли мені кажуть, що цінують мене
(Б) Мені подобається, коли людина, з якою ми розмовляємо, дивиться на мене

28. (В) Дарунки від друзів чи коханої людини завжди особливі
(Д) Я добре почуваюся, коли друг чи близька людина торкається мене

29. (Г) Я відчуваю, що мене люблять, коли людина з радістю робить те, про що я її прошу
(А) Я відчуваю, що мене люблять, коли кажуть, як цінують мене

30. (Д) Я потребую, щоби мене торкалися щодень
(А) Я потребую слів підтримки щодень


РАЗОМ

А:___ Б:___ В:___ Г:___ Д:___

А. Слова підтримки Б. Якісний час В. Дарунки
Г. Вчинки служіння Д. Фізичний доторк

Тлумачення і використання вашого рахунку

Яка з мов любови отримала найбільшу кількість балів? Це ваша перша мова любови. Якщо кількість балів для двох мов є однакова, ви є “двомовними” і маєте дві мови любови. І якщо у вас є друга мова любови, або та, яка близька за балами до вашої першої мови любови, це означає, що для вас важливі обидва вираження любови. Найвища кількість балів для однієї мови — дванадцять.

Хоча ви набрали більше балів для однієї чи більше мов любови, намагайтеся не пропускати повз увагу инші мови, як неважливі. Ваші друзі чи близькі люди можуть виражати любов у цей спосіб, і вам буде корисно про це дізнатися. Так само, це піде на користь вашим друзям і близьким, якщо вони дізнаються про вашу мову любови і почнуть виражати свою прихильність до вас у спосіб, який ви сприйматимете за любов. Щоразу, як ви або вони говоритимуть мовою любови, одне одного, вт набиратимете емоційних балів. Звісно, ніхто не вестиме рахунку. Наслідок використання мови любови особи — це радше відчуття “ця особа розуміє мене і дбає про мене”. З часом ці почуття додаються до сильнішого почуття єднання.

Так само, як визначення і використання любовної мови людини зміцнює стосунки, якщо цього не робити, близька людина може відчувати, що ви її не любите. Коли люди виражають любов у спосіб, який не сприймається як любов, їхні зусилля, хоч і щирі, якоюсь мірою змарновані. Це може розчарувати як того, хто дарує любов, так і того, кому ця любов призначена. Ненавмисне ми могли говорити “іноземною” мовою любови в минулому до людини, яку ми любили. Розуміння концепції мов любови може допомогти вам навчитися ефективно виражати ваші почуття, щоб вони сприймалися і тлумачилися, як ви того бажаєте.

Якщо ви ще цього не зробили, попросіть близьких вам людей відповісти на запитання “Питальника про п’ять мов любови”. Тоді обговоріть ваше розуміння мов любови і використайте його для поліпшення ваших стосунків.


Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 25 грн :)

вівторок, 8 березня 2011 р.

Про добру тихомирну людину

Уривок з книжки "Наслідування Христа" Томи Кемпійського:



Друга книга, Глава 3
Про добру тихомирну людину

Спочатку заведи мир у себе, а тоді зможеш ще й інших заспокоювати.

Тихомирна людина більш помічна, ніж та, що дуже вчена.

Пристрасна людина навіть добру річ на зле оберне і при тому щось зле гадає.

Добра тихомирна людина обертає усе на добре.

Хто завів у себе святий спокій, той не підозрює нікого, а хто з будь-чого невдоволений, того постійно тривожать усякі підозри: такий ні сам не має спокою, ні іншим людям не дасть.

Він часто таке верзе, чого б не повинен казати, і тим легковажить, що найбільше треба було б йому зробити.

Він уважає на те, що інші люди мають робити, а не дбає про те, до чого він сам зобов'язаний.

Так подбай насамперед про себе; щойно тоді по справедливості можна буде тобі дбати і про ближнього.

Ти вмієш гарненько виправдати і прикрасити свої вчинки, а не хочеш прийняти вибачень інших людей.

Було б справедливіше, якщо б ти себе звинувачував, а свого брата виправдовував.

Якщо хочеш, аби тобі люди терпіли, то й ти також терпи їм.

Вважай, як далеко ще тобі до правдивої любови й покори, вона не вміє ані гніватися на когось, ані нарікати, хіба тільки на себе.

Невелика заслуга спілкуватися з добрими і лагідними людьми, бо це вже від природи всім миле. Кожна людина воліє мати спокій і більше любить таких, що однієї думки з нею.

Але прожити тихомирно з такими, які вперті, перекірливі, непорядні або наші противники - це велика благодать і вельми похвальне та мужнє діло.

Є такі люди, що в собі мають спокій і з іншими людьми також у спокої.

А є й такі людиська, які самі не мають спокою і в інших його забирають, прикрі вони для інших, але для себе все-таки прикріші.

І такі бувають, що самі спокійні, а ще й інших намагаються втихомирити.

А увесь наш спокій у цьому нужденному житті має грунтуватися радше на покірній терпеливості, ніж на вразливості та на прикрості.

Хто краще вміє терпіти, той більший матиме мир.

Такий себе переміг, він пан над світом, друг Христа і наслідник неба.

Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 20 грн :)

неділя, 6 березня 2011 р.

Декалог трапезної

Уривок з книжки Хліб і вода (Практичні поради на Піст) Антоніо Джентілі:



Перефразувавши відомий вислів, можемо створити таке гасло: "Скажи мені, як ти їси, і я скажу тобі, хто ти". Фактично "те, як ми їмо, набагато важливіше для нашого здоров'я, ніж те, що ми їмо". Не буде зайвим нагадати, що 97% того, чим ми є, становить те, що ми з'їдаємо (ми - результат процесу метаболізму їжі), а тому можна погодитися з твердженням філософа-матеріяліста Людвіга Феєрбаха (1804 - 1872), що людина є тим, що вона їсть. Однак слід додати, що людину формує також те, як вона їсть. А з цього випливає, що цілком правдивим є твердження, що найліпший такий піст, під час якого людина їсть (і фактично нормою є не стриманість, а регулярне споживання їжі), тобто найважливішие - це мудре харчування. Великі аскети твердять, що ліпшим від посту є щоденне "розсудливе і помірковане" харчування. Його головні правила викладемо в "Декалозі їдальні". Не слід забувати, що інстинкт харчування (не слабший, аніж інстинкт спарювання й розмножування) задіює найбільше зовнішніх і внутрішніх чуттів, над якими людина мусить панувати й працювати, роблячи їх якомога возвишенішими, як це характерно для всіх культур. Це також породило мудру практику використання під час трапез чуттів, які самі по собі не пов'язані з прийманням їжі, наприклад, ведучи розмову, слухаючи чи споглядаючи щось. Розмова чи мовчанка за столом не мають руйнувати настрою трапези, а можуть підтримувати його, натомість шкідливо, з огляду на рівень передач, під час споживання їжі дивитися телевізор.

А ось і Декалог:

1) Усвідомлювати кожен аспект того, що ми переживаємо, як також природу, приготування, смак харчів. Споживаючи їжу свідомо, побачимо, що кожна трапеза перетворюється на ритуал. Щоб легше досягти цього, можна принаймні раз на тиждень (наприклад, щоп'ятниці) посидіти за столом у повній тиші.

2) Стежити за собою під час прийому їжі: подобається нам їжа, чи ні; скільки набираємо; величину шматків; як споживаємо страви (спокійно, жадібно, з відразою, ненажерливо...). Їдальня - це тест: те, як ми їмо, свідчить про наш душевний стан, про те, як ставимося до речей, а також до самих себе й инших.

3) Приймати, а не пожирати їжу, ставлячись до харчів як до дару, даного нам для смачного й приємного споживання. Це сприяє ліпшому подрібненню їжі й, відповідно, допомагає уникнути переїдання.

4) Їсти, тримаючи їжу в роті й пережовуючи її доти, доки вона не втратить смаку, оскільки життєву субстанцію харчів вбирає піднебіння, й початковий етап травлення відбувається в роті.

5) Сприймати рідини як тверду їжу й перетворювати тверді харчі на рідини, тобто смакувати їх до кінця й ковтати без труднощів.

6) Їсти лише за столом і не споживати їжу поза визначеними годинами її прийому, за вийнятком фруктів, які можна їсти будь-коли.

7) Мало пити під час їди (орієнтовно не менш ніж за годину до трапези й через годину після неї), але багато пити між прийомами їжі.

8) Столові прибори у перервіміж почерговими "шматками" слід класти на стіл, а не вимахувати ними, як зброєю, за допомогою якої ми воюємо з голодом.

9) Є три види шматків:
- шматок поміркованости (коли ми з'їли на один шматок менше й відходимо від столу, не зовсім наситившись)
- шматок ситости (коли з'їдаємо відповідну кількість їжі)
- шматок обжерливости (коли ми з'їли на один шматок забагато, який готує нам наші майбутні хвороби і який з'їдаємо на користь ліків і лікарів)

10) Воліти з'їсти менше (жирного, доброго, приправленого, смачного) й ділитися або поступатися тим, що ліпше.

Перед трапезами і після них просити Бога благословення й дякувати серцем:
- Богові, подателеві всякого добра.
- Природі, яка дарує нам поживу.
- Людині, яка вирощує, переробляє й пакує харчі.

Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 25 грн :)

Як поводитися у храмі

Уривок з книжки Як поводитися у храмі. Тарас Шманько:





Прийшовши до храму

До храму входимо завжди до початку богослуження, тихо і благоговійно, як до Божого дому. Краще прийти за 10-15 хв. до початку, тоді буде час поставити свічки, подати записки за здоров’я чи упокій наших близьких, помолитися перед іконами. Розмови, сміх, шум при вході та під час перебування у храмі зневажають святість Божого дому й не сумісні з християнським благочестям. Традиція приписує чоловікам входити до храму з непокритою головою, а жінкам голову покривати. В наших часах жінки і поза храмом ходять з непокритим головами, тому тепер складно вимагати беззаперечного виконання біблійного припису, який вимагає, щоб жінки у храмі перебували з покритими головами. Такий припис насамперед треба сприймати як вимогу щодо скромного й благочестивого зовнішнього вигляду на спільній молитві. Недоречно перед дверима храму одягати на голову хустину, якщо інший одяг далеко не відповідає святости місця, у якому людина має намір перебувати.

Ввійшовши до храму, зупиняємося недалеко від дверей і тричі хрестимося. Потім можна підійти до тетраподу чи аналою, на якому покладено ікону, і, двічі перехрестившись, поцілувати ікону, а тоді перехреститися ще раз .

При потребі, проходячи перед царськими дверима іконостасу, зупиняємось і робимо малий поклін із хресним знаменням.

Вже від перших століть християнства було заведено, щоб у храмі жінки стояли окремо від чоловіків за спеціяльною перегородкою. Тепер чоловіки у храмі зазвичай стоять праворуч, а жінки – ліворуч (подружжя може стояти разом, наприклад, у центральній частині храму). Звісно, що такого звичаю кожен дотримується з власної волі, бо теперішні церковні приписи не регламентують того, де люди мають ставати у храмі вірних. Прохід навпроти царських дверей (по можливості) не займають, щоб був доступ до тетраподу.

Ставши в храмі, з присутніми вітаємося тільки поклоном, але ніколи за руку. Навіть з близькими в храмі не розмовляємо. З часом люди звикають стояти на «своєму» місці, тому, яке їм найкраще відповідає для молитви, але якщо це місце зайняте, то стаємо там, де вільно. В Божому храмі не годиться виявляти якісь претензії на власне місце.

Ходити по храмі під час відправи не дозволено, особливо на вході з кадилом, Євангелієм, чи Чесними Дарами, на великому вході, під час читань та під час інших важливих моментів богослуження. Увійшовши до храму, не оглядаємося і не розглядаємо навколишніх людей, а намагаємося зосередитися на богослуженні. Під час коротких павз у відравах радять молитися «Ісусову молитву»: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного», щоб не відволікатися сторонніми думками і огляданням присутніх.

Не дозволено переходити через храм між тетраподом і іконостасом. Проходячи храмом під час богослуження, не оглядаємось і не розглядаємо його убранства, для цього є час поза богослуженням. Храм це – Божий дім, в якому не можна поводитися, як у музеї, проходжуватися із руками в кишенях чи заклавши їх за спину. Щодо цього хтось слушно завважив: «Не тільки ти дивишся на зображеного на іконі, а й Він дивиться на тебе...».

Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 20 грн :)

вівторок, 1 березня 2011 р.

філармонія



Вчора пішов з роботи швидше, встиг до зачинення каси львівської філармонії - врешті взяв потрійний вхідний абонемент ціною в 200 грн.

Тепер зможу аж до червня щотижня посидіти у приємному місці і під приємну мізику погортати якусь книжку :) це якщо на сцені не буде чогось цікавого. А інколи буває.

Потрійний - це значить на три цикли концертів (ще 29 концертів цього сезону), а вхідний - значить можу собі увійти і зайняти бідь-яке вільне місце. Звісно якщо всі місця будуть зайняті - прийдеться стояти :) Але бувши там вже тричі цього року, помітив що навіть при паскудній погоді більше як половина місць пустує....

Перший політ

Уривок з книжки Із веселкою в кишені. Бруно Ферреро



"Що робитимеш, коли виростеш?" Це запитання, яким дорослі часто мучать дітей. Ця тема дуже важлива, адже вона безпосередньо стосується того, як можна досягти щастя, й діти підсвідомо відчувають це. Дивлячись на те, що роблять инші, прагнуть, однак, зберегти власну оригінальність.

Нобелівський лавреат Еліе Вайсель написав: "Коли помремо, опинимося на небі й зустрінемо нашого Творця, Він не запитає нас: Чому ти не проповідував Доброї Новини? Чому не придумав ліків від раку? Чому ти не був тим чи тим? Єдине, про що запитає: Чому ти не був собою?"

Саме в цьому головна відповідальність кожної людини. Кожен є иншим. Кожен є дивовижно неповторним, єдиним, кожен може дати щось, чого не має ніхто инший у цілому світі. Кожен має своє місце й своє послання, яке йому було доручено й за яке змушений буде відповісти. Кожен є оригінальним, неповторним даром Бога для людей.

Можна допомогти дітям зрозуміти цю істину, використавши нижчеподані оповідання.

18. Перший політ

Пташенята Золотистий Чубчик і Комірчик були щирими друзями. Золотистий Чубчик був малентким альбатросом, а Комірчик - малим пінгвіном.

Жили разом на острові Великої Китиці, який лежить - якщо уважно подивитися на мапу світу - внизу, в лівій частині Атлантичного океану. Острів був домівкою тисяч птахів найрізноманітніших видів.

Так само, як і у численних инших спільнотах, птахи жили в згоді, хоча иноді трохи сварилися між собою. Намагалися справедливо ділити між собою поживу, знаходячи її в багатих на рибу синіх водах океану, хвилі якого невпинно з гуркотом розбивалися об скелястий берег. Разом також рятувалися від жахливо низької температури й льодяного вітру з Південного полюся, які час від часу докучали мешканцям острова.

Прекрасний Альбатрос
Золотистий Чубчик і Комірчик завжди, від того памятного, теплогоранку, коли вилупилися з яйця, проводили час разом. Були нерозлучними, навіть трохи схожими один на одного. Обидва виглядали, як великі, мякі клубочки сірого піря. Від ранку до вечора бавилися у піжмурки, незграбно пересовуючись. Почувалися щасливими на острові Великої Китиці. Але завжди були такі зайняті, що не помічали змін, які з ними відбувалися. У Золотистого Чубчика виросли два міцних крила, які з дня на день ставали щораз більшими й сильнішими. А в пінгвіна Комірчика зявився чудовий фрак блискучого чорного кольору.

Одного дня, коли забавляючись, скочувалися схилом найвищої скелі, Комірчик нехотячи надто сильно штовхнув друга. Молодий альбатрос, голосно крикнувши, впав зі скелі вниз, у прірву. В Комірчика завмерло серце. Та це тривало лише якусь мить. Золотистий Чубчик раптом розпростер крила й перестав падати. Навпаки, він почав здійматися вгору, чимраз вище й вище, щораз упевненіше розтинаючи грудьми повітря. Закричав від радости, часто замахав потужними крильми, гордо випнув груди й повернувся.

Потім почав пірнати і плавати. Мав усі шанси стати прекрасним альбатросом, найбільшим й найсильнішим у королівстві птахів.

Комірчик довго спостерігав за приятелем і раптом відчув себе дуже пригнобленим, нещасним. Зрозумів, що втратив свого найбільшого друга. Ніколи не зможе полетіти разим із ним блакитними дорогами безмежного неба. Однак, щось усе-таки міг зробити...

(Подумайте, яким могло б бути закінчення цього оповідання. Щоправда, хочу вам запропонувати три, але те, яке ви придумаєте, безперечно буде найліпше).

Перше закінчення
За будь-яку ціну бажаючи також навчитися літати, Комірчик багато разів кидався зі скелі, поки страшенно не покалічився.

Друге закінчення
Комірчик почав усім скаржитися на свою долю, нарікав, що є пінгвіном, птахом, який не вміє літати, а мусить увесь час жити на землі або в льодяній воді. Став ледарем, часто проклинав весь світ, заздрив чайкам, альбатросам, сірим нуцям і навіть маленьким атлантичним тупикам. На острові його почали називати "вічно зеленим пінгвіном".

Третє закінчення
Комірчик став найліпшим пінгвіном на острові Великої Китиці, найвправнішим пірнальником, найшвидшим плавцем і передусім найкращим батьком родини.


Придбано у книгарні видавництва Свічадо за 20 грн :)

книгарня Свічадо

Часто навідуюсь у книгарню львівського видавництва Свічадо і щоразу знаходжу цікаву і гарну книжку.

З тих що придбав (і прочитав/читаю із задоволенням) останнім часом:

Сто запитань до священика 13 грн

Як поводитися у храмі Тарас Шманько 20 грн

Хліб і вода (Практичні поради на Піст) Антоніо Джентілі 25 грн

Наслідування Христа Тома Кемпійський 20 грн

П`ять мов любови для неодружених Гері Чепмен 25 грн

Детективні історії отця Бравна Гільберт К.Честертон 25 грн

Прийдіте поклонімся. Молитовник. 39 грн

Сповідь св. Августин 35 грн

Квіти святого Франциска 20 грн

Секс, якого не знаєте Ксаверій Кнотц 30 грн

Паломницькі святині Ольги Жаровської 30 грн

Із веселкою в кишені Бруно Ферреро 20 грн

м. Львів, вул. Лисенка, 2
Час праці: пн-пт з 9.30 до 18.00, сб 10.00-15.00.
Вихідні дні: неділі та свята Тел. (032) 235-73-16


Переглянути більшу мапу