Емаус

Емаус

   Dm                    A
Поволі день лягає на спочинок,
   A                    Dm
Сідає синій вечір на поля,
    Dm                    A
А хто це так мандрує безупину
    A                   Dm
Із міста до далекого села?

   D                        Gm
Вони в тривозі швидко поспішають,
     C                      F
Щоб на путі не стрінула їх ніч,
    Dm                     Gm
Тихцем поміж собою розмовляють,
  A                       Dm
Яку ж то дивну чули вони річ.
 
“Невже, невже, це дійсно є правдивим,
Щоб той, хто вже помер із гробу встав?”
Тут подорожній з вигляду щасливий
Зрівнявся з ними й розмовляти став.
 
Він їх питав, вони відповідали
І їм було так добре поруч з ним,
Із тим, кого ще досі не впізнали,
Та ось село, та ось уже і дім.
 
Прощатись треба, та не стало сили,
А він спішить, він хоче відійти.
І враз вони несміло попросили:
„Зостанься з нами, де ж вночі іти?”
 
Зірками вкрився небозвід розлогий,
Розлив бліде проміння місяць-князь.
„Сідай за стіл, ти змучений з дороги,
Ми дуже раді, що ти є у нас.”
 
Він з посмішкою щирою сідає,
Бере пахучий хліб до рук святих,
Підносить вгору і благословляє:
„Беріть і їжте, дітоньки!” – і зник.
 
У них відкрились очі і впізнали,
Ісусе, о який блаженний час.
“Невже, невже, серця в нас не палали,
Як Він в дорозі промовляв до нас?”
 
Та де Він, де? Чому пішов так скоро?
Серця розхвилював і зник, як дим.
І довго шлях освітлювали зорі
Двом постатям, що йшли в Єрусалим.
 
Вони ішли, серця вогнем палали,
Не знати де й подівся давній страх,
Вони ішли з Ісусом розмовляли,
Який повік замешкав у серцях.
 
Як часто я іду до Емаусу,
Тікаю від життя, що є трудним,
Чому ж тоді не пізнаю Ісуса,
Хоч маю певність, що іду за Ним?
 
Та варто зупинитись і сказати:
„Чи ти стомився? Сядь і відпочинь.”
О, як тоді Його не розпізнати,
Як хліб життя переламає Він?

Dm A D

Gm C F