середа, 23 лютого 2011 р.

Інформаційний путівник

Під ратушею вже напевне декілька місяців стоїть така штука а я все не помічав (ще одна штука стоїть біля пам'ятника коню Данила Галицького)



Називається це чудо "Інформаційний путівник", поставлене воно Туристичним Інформаційним Центром, обладнане сенсорним екраном і містить в собі каталог готелів, ресторацій, театрів, кав'ярень, музеїв, пам'яток, церков, костьолів та монастирів - усе що потрібно туристові :)



Також має доступ до карти Львова з підримкою мультітач (соваєте двома пальцями - і масштаб карти міняється)

Мені сподобалося що можна підгледіти афіші до різних концертів чи вистав, а одразу і взнати як туди по карті потрапити.

Загалом - неймовірно корисна річ, наразі знаходиться в тестовому режимі - підходимо, тестуємо ;)

неділя, 20 лютого 2011 р.

філософія серця - 11


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 94-97.

Ми повинні заторкнути тут дві теорії, що особливо заважають правильному розумінню біблійного вчення про серце як осереддя душевних діяльностей людини.

Від певного часу філософія поширює вчення про самозаконня (автономію) людського розуму, або вчення , що цей розум сам по собі, із власних сил і засобів, дає або покладає закони для всієї душевної діяльності. З цієї точки зору було б необхідно погодитися, що вся вартість людини або ціла духовна людина полягає у мисленні. Звичайно, апостол Павло каже про поганів: вони, не мавши Закону, самі собі Закон (Рим. 2, 14). Проте в оцих словах не міститься поняття про самозаконня людського розуму. Погани є самі собі закон, тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них (Рим. 1, 19). Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме (Рим. 1, 20). Отже, начало й джерело того закону, яким керувалися погани, полягає, згідно з апостолом, в одкровеннях про невидимого Бога, які даються людині через видиме творіння Боже: міркуючи про творіння Божі (думанням про твори), розум людський пізнає в них Божу волю й Божественний закон. Закон для душевних діяльностей не покладається силою розуму, як його винахід, а передподаний людині, як готовий, незмінюваний, Богом заснований лад моральнісно-духовного життя людини й людства, й притому передподаний він, згідно з апостолом, у серці як щонайглибшому боці людського духу: погани виявляють діло Закону, написане в серцях своїх (Рим. 2, 15). Бог є Творець як людської душі, так і її законів. Що ти маєш, чого б ти не взяв? А коли ж бо ти взяв, чого чванишся, ніби не взяв? (1 Кор. 4, 7). Самозаконня не властиве людському розуму в жодному розумінні. Між явищ і дій душі розум має значення світла, яке освітлює не ним покладене, але Богом створене життя людського духу з його, Богом даними, законами. Душа існує не тільки як це світло, але також як освітлюване ним єство з найрізноманітнішими духовними здібностями, для яких закони покладені творчою волею Бога. Життя духовне народжується перш і раніш цього світла розуму, в мороці й темряві, тобто в глибинах, неприступних для нашого обмеженого погляду. Якщо із засад цього життя виникає світло знання й розуміння, як наступне його явлення, то цим цілком виправдовуються біблійні погляди на значення людського розуму, який є вершина, а не коріння духовного життя людини.

Проте, крім цього негрунтовного вчення про самозаконня розуму, нерідко зустрічається у психології вчення про сутність людської душі. Дуже часто обмежується психологія у цьому вченні вказівкою лише на загальні й родові властивості душі, тобто на ті душевні явища, які спільні людській душі з будь-якою іншою душею. Людську душу визначає вона у цьому разі як істоту, що відчуває, уявляє, почуває й бажає, і перевагу цих явищ у людині порівняно з відповідними явищами в інших чуттєво спостережуваних істотах силкується пояснити з багатьох причин, що вони, у будь-якому разі, не містяться у первинному єстві людської душі й лише видозмінюють її загальний родовий характер. Між тим треба уявляти справу зовсім навпаки: людська душа має первинний і особливий зміст, який виявляється або являється, безперечно, у загальних і родових формах душевного життя, якими є уявлення, почування, бажання та ін. Тільки з цього припущення можна пояснити, чому ці родові форми набувають у людині особливого й найдовершенішого характеру, чому в оцих родових формах відкривається моральнісна особистість людини, для вираження якої даремно ми шукали б у душі людини певного механізму, що діє за загальними законами, чому, нарешті, в оцих конечних родових формах міститься почуття й усвідомлення безконечного, для якого знову немає певного та окремого носія або представника в явищах душевного життя. Але ми мусимо зробити ще крок далі й покласти, що кожна окрема людська душа має свої особливості й своєрідний розвиток, який виражається, в свою чергу, в загальних і родових формах людського душевного життя. В історії творіння світу оповідається, що Бог створив земну звірину за родом її (1 М. 1, 25), а людину за її окремою неподільною природою як одиничну й особливу особистість (1 М. 1, 26 і далі). Цей образ творіння цілком відповідає призначенню людини, котра, як істота безсмертна, не зникає у роді, а має власне особисте існування у часі й у вічності. Тому людина ніколи не може бути пасивним вираженням або органом загального родового життя душі. Наші слова, думки й справи народжуються не із загальної родової сутності людської душі, а з нашого окремо розвиненого, своєрідно відособленого душевного життя; лише з цієї причини вони є нашою особистою провиною або нашою особистою заслугою, яку ми ні з ким не поділяємо. Наука відзначає загальні й родові умови для явищ душевного життя взагалі, натомість священні автори мають на увазі те окреме й особливе джерело цих явищ у серці людини, виходячи з якого вони, зі своєю загальністю, стають нашим особистим станом і надбанням.

четвер, 17 лютого 2011 р.

поки ти була поруч

till there was you by beatles
показати/сховати оригінал


There were bells on a hill
But I never heard them ringing
No I never heard them at all
Till there was you

There were birds in the sky
But I never saw them winging
No I never saw them at all
Till there was you

Then there was music and wonderful roses
They tell me in sweet fragrant meadows of dawn and dew

There was love all around
But I never heard it singing
No I never heard it at all
Till there was you

Then there was music and wonderful roses
They tell me in sweet fragrant meadows of dawn and dew

There was love all around
But I never heard it singing
No I never heard it at all
Till there was you

Till there was you


переклад на українську мову

Із дзвінниць чути дзвін
Що раніше не чув я ніколи
Я не міг почути його
Поки ти була поруч

І птахи в небесах
Я не бачив які у них крила
Я не міг побачити їх
Поки ти була поруч

А тоді були лиш музика і квіти
Що говорили про солодке у ланах та росу на світанку

І любов навкруги
Завжди була і співала
Та не чув я її
Поки ти була поруч

А тоді були лиш музика і квіти
Що говорили про солодке у ланах та росу на світанку

І любов навкруги
Завжди була і співала
Та не чув я її
Поки ти була поруч

Agnus Dei

Agnus Dei by Bohdan Ihor Antonych

english translation, for Ania Clement, in a Day of Angle :)

You are not a proud grey haired eagle
which is covering sun with his wings like a cloud in the eye
You are not a lion a beast of prey evil
which is bellowing with fury putting a fear around pride
And I know Your second name:
A Lamb of God.
You're not rage, not a thunder nor punishment either,
But you're anthem, a House of a Good and forgiveness in sound.
You're not sword, not a ghost not a fire,
let me read Your hand letter into the days of a Heart.
And I call for You everyday:
A Lamb of God.
You're not night, You're not darkness for us
You're bless lightning for eyes, a blaze of new day sunrise
You're not scratch You're not dissonance,
You're a harmony of true Light, a chord clear ringing,
You're a song of a sun and bright day:
A Lamb of God.

оригінал

Agnus Dei
Богдан-Ігор Антонич

Ти не гордий орел сизокрилий,
що заслонює крилами сонце, мов хмара в очах,
Ти не хижий звір, лев повен сили,
що довкола кубла лютим ревом викликує жах.
Я знаю друге Твоє ім’я:
Боже Ягня.
Ти не гнів, Ти не грім, Ти не кара,
тільки спів, тільки дім доброти та пробачення звук.
Ти не меч, не вогонь, не примара,
дай мені в серця дні відчитати письмо Твоєх рук.
Я кличу до Тебе щодня:
Боже Ягня.
Ти не ніч, Ти не темінь для нас.
Ти для віч вічне світло, по темряві рання просвіта.
Ти не скрегіт і не дисонанс,
Ти акорд дзвінкодзвонний, єдина гармонія світа,
Ти пісня сонця і ясного дня:
Боже Ягня.


Пісня у виконанні сестер Тельнюк:

неділя, 13 лютого 2011 р.

філософія серця - 10


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 92-94.

Тут спадає нам на думку євангелійська оповідь про двох учнів Христових, котрі йшли у день Господнього воскресіння в Еммаус і боролися з ваганнями й сумнівами щодо звістки про воскресіння Спасителя (Лк. 24, 13 - 32). На шляху сам Господь явився подорожнім: очі ж їхні були стримані, щоб Його не пізнали (Лк. 24, 16). Господь, будучи невпізнаним, розкриває учням таємницю свого воскресіння, і Його бесіда не дає, одначе, пізнати їм, хто бесідує з ними. Лише після таємничого ламання хліба очі відкрилися їм, - і пізнали Його (Лк. 24, 31). Тепер учні з подивом зізнаються один одному: чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання (Лк. 24, 32). У розглядуваному випадку серце випередило розум у пізнанні істини. Учні мали вже перш думки сердечні, які, проте, нешвидко й не легко були всвідомлені їхнім розумом. Такі стани переживає кожна людина, особливо у хвилини великих утруднень, коли немає часу дочекатися ясного силогізму й коли треба віддати себе безпосередньому потягові серця, як певному моральнісно-духовному такту. Християнські аскети часто скаржились на повільність розуму у визнанні того, що безпосередньо й прямо відоме серцю, й нерідко називали розум людський чуттєвим і тілесним; і звичайно, він може видаватися таким, якщо порівняти його посередню діяльність з тими безпосередніми одкровеннями істини, які виникають раптово й які мають місце в нашому серці. Цим, утім, не заперечується, що повільний рух розуму, мов повільна хода, відрізняється визначеністю, правильністю й розрахованістю, яких бракує надто енергійним рухам серця. Як життя без ладу, так і лад без життя однаково невідповідні до призначення людського духу. А проте, якщо світло знання повинно зробитися теплотою й життям духу, воно має проникнути до серця, де б могло ввійти у цілісний настрій душі. Так, якщо істина падає нам на серце, то вона стає нашим благом, нашим внутрішнім скарбом. Тільки за цей скарб, а не за абстрактну думку, людина може вступати у боротьбу з обставинами й людьми: тільки для серця можливі подвиг і самовідданість.

З оцих зауваг ми видобуваємо дві тези:
1) серце може виражати, виявляти й розуміти цілком своєрідно такі душевні стани, які за своєю ніжністю, переважною духовністю й життєвістю неприступні для відстороненого знання розуму;
2) поняття й виразне знання розуму, позаяк воно стає нашим душевним станом, а не лишається абстрактним образом зовнішніх предметів, відкривається або дає себе відчувати й помічати не в голові а в серці: цієї глибини воно має сягнути, щоби стати діяльною силою й рушієм нашого духовного життя.

У живій оцінці людей та їхніх переваг ми не обмежуємося вказівкою на їхні знання й поняття. Істина, позаяк вона існує лише в абстрактній думці людини, не відноситься нами при цій оцінці прямо й безпосередньо до її духовного єства. Нам хотілось би перш за все знати, чи хвилює ця істина її серце, якими є її духовні потяги й прагнення, що викликає її симпатії, що її радує й засмучує та взагалі в чому полягає скарб її серця (Лк. 6, 45). Коли ми говоримо про облудність і лицемірність людини, то при цьому ясно виражаємо, що її думки й слова не належать до її єства, що на серці лежить у неї щось зовсім інакше, ніж у думках і словах, або що крім оцих виявлюваних думок є у неї ще думки задушевні або сердечні. Ми розрізняємо особистість людини підробну, яка виступає перед нами, й особистість справжню, яка зі своїм різноманітним змістом захована в серці людини. Явище двоєдушності показує, якою великою може бути відстань між діяльністю душевною в уявленнях і поняттях та тими власними станами душі, що відгукуються в рухах серця. Тому у випадках, які для нас особливо важливі, ми просимо сказати свою думку від серця. Життєві стосунки, в яких додається формальність і зовнішня подобизна людських союзів, суть стосунки сердечні: такими є стосунки дружби, братерства, любові та ін. У цих стосунках виявляє себе й живе ціла людина, без облудності й утиску, в усій широчині й повноті своїх різноманітних духовних станів.

неділя, 6 лютого 2011 р.

філософія серця - 9


Памфіл Юркевич, "Серце та його значення у духовному житті людини, згідно з ученням Слова Божого"
набито за друкованим виданням "Памфіл Юркевич. Вибране." - К.: Абрис, 1993. - С. 90-92.

Через причини, пояснювати які тут було б недоречно, ми звикаємо розглядати душу як машину, що заводиться й настроюється у цілковитій у цілковитої відповідності до тих поштовхів і вражень, які падають на неї з боку зовнішнього світу. Ми хотіли б визначити неозоре для нашого погляду єство душі, яка призначена до розвитку не тільки у часі, але й у вічності, завдяки тим лишень її станам, які викликаються в ній враженнями зовнішнього світу. З цієї точки зору один психолог висловив надію, що у подальшому розвитку наших пізнань про душу ми будемо в змозі визначати її рухи й зміни з тією самою математичною точністю, з якою нині визначаємо рухи парової машини, так що керування станами й рухами душі стане для нас так само легким і правильно розрахованим, як керування паровою машиною. Ми гадаємо, проте, що ця надія назавжди залишиться нездійсненою мрією, що в людській душі завжди залишиться низка станів і рухів, до яких ніколи не можна буде застосувати фізичний закон рівності між дією та протидією. У біблійних поглядах на значення людського серця для духовного життя людини висловлюється з глибокою істинністю ця виняткова особливість людської душі у прямій протилежності до тих механічних поглядів, які не надають ніякого значення цій особливості. Вже у простому уявленні, яке тільки утворюється нашим мисленням на підставі вражень, що йдуть ззовні, ми повинні розрізнювати два боки: 1) знання зовнішніх предметів, яке міститься у цьому уявленні, й 2) той душевний стан, який зумовлюється цим уявленням і знанням. Цей останній бік уявлення не підлягає жодному математичному обчисленню: він виражає безпосередньо й своєрідно якість і вартість нашого душевного настрою. В однобічному прагненні знання ми часто забуваємо, що будь-яке поняття ввіходить у нашу душу як її внутрішній стан, і оцінюємо наші поняття лише за тим, якою мірою вони є для нас образами речей. Між тим цей бік у понятті, яким визначається стан і настрій душі, має для цілісного життя духу більшу ціну, ніж уявлення, позаяк він є образ речі. Якщо з теоретичної точки зору можна сказати, що все гідне буття - гідне й нашого знання, то в інтересах вищої моральнісно-духовної освіти цілком слушною була б теза, що ми повинні знати тільки те, що гідне нашого моральнісного й богоподібного єства. Древо пізнання не є древо життя, а для духу його життя є чимсь більш дорогоцінним, ніж його знання. Але це особливе, своєрідне життя духу, яке не піддається математичним визначенням, має найближче відношення до серця людини: над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя (Пр. 4, 23). Тут відображаються примірним чином ті витончені й невловні порухи й стани нашої душі, про які ми не можемо утворити жодного ясного уявлення. Нам ніколи не вдасться перевести у виразне знання той рух радощі й скорботи, страху й надії, ті відчуття добра й любові, які так безпосередньо змінюють биття нашого серця. Коли ми насолоджуємося спогляданням краси у природі або мистецтві, коли нас зворушують задушевні звуки музики, коли ми дивуємо на велич подвигу, то всі ці стани більшого чи меншого натхнення вмить відображаються в нашому серці й притому з такою самобутністю й незалежністю від нашого звичайного плину душевних станів, що людське мистецтво, можливо вічно повторюватиме слушні скарги на недостатність засобів для вираження й зображення цих сердечних станів.